Все авторы   |   Все записи   |   СТАТЬ БЛОГГЕРОМ

Юрій Малашевич
Депутат Черняхівської районної ради...
Об авторе
2017-11-25 15:30:11 __Юрій Малашевич

До 85 роковин від початку Великого Голодомору 1932- 1933. Як переживали трагедію жителі Черняхівщини в ті часи

У багатовіковій історії українського народу є чимало трагічних сторінок. Однією з найтрагічніших і найболючіших є голодомор 1932—1933 рр., який понад 60 років замовчувався радянською історіографією. Першими, хто розповів про геноцид українського народу, були американські вчені. У 1984 р. конгрес США утворив спеціальну комісію “для дослідження причин голоду в Україні в 1932—1933 рр.”. Результати роботи цієї комісії вагомі — 200 друкованих аркушів записів-розповідей колишніх громадян СРСР, які пережили голодомор. Бібліографія канадського вченого Марка Царинника налічує понад 10 тис. книг і статей, присвячених різним аспектам голодомору 1932—1933 рр. в Україні. Проблемами голодомору в Україні займались американські дослідники — Дж. Мейс і Роберт Конквест, а також американські і англійські журналісти.

Жахлива трагедія нашого народу – Голодомор 1932–1933 років носив штучний характер і був проведений для економічного ослаблення і фізичного винищення українського селянства. Терор голодом проводився цілеспрямовано, за допомогою непосильних норм хлібоздач, що практично неможливо було виконати, і в результаті конфіскації всіх їстівних запасів, які одержували селяни зі своїх підсобних господарств. Конфісковувалося все: картопля, буряки, морква, сало, сухарі, квасоля, сушка, соління, крупи. Крім того, населення України було позбавлене допомоги як ззовні, так і з інших регіонів ССРР. Вбивали голодом мільйони українських селян, знищуючи їх культуру, спосіб господарювання. На жаль, визначити загальну кількість потерпілих від голоду в ці роки дуже складно. За висновками статистики і підрахунками науковців, ця цифра в різних регіонах – різна, і в середньому в нашому регіоні становить 15–20 % від загальної кількості населення краю на той період. Адже на офіційному рівні йшлося лише про "продовольчі труднощі" та "саботаж хлібозаготівель", усе останнє замовчувалося, випадки опухання чи смерті на ґрунті голоду майже не фіксувалися. Свідчення про Голодомор збереглися в пам'яті людей та в документах і спецдовідках про випадки опухання, смертності, канібалізму, які регулярно надсилалися керівним органам країни. Вони знали про справжній стан речей на місцях, але очікуваної допомоги не надали.

Голодомо́р 1932—1933 років — геноцид українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках шляхом створення штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних  людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Населення Житомирщини, як і всієї України, особливо селянство, різко негативно сприйняло запровадження і здійснення політики більшовиків. Масові опозиційні настрої зумовлювали наростання як пасивних, так і активних форм спротиву радянізації України.

Як випливає з наведених фактів, уже у першій половині 1932 року на Житомирщині, як і в багатьох районах України, спалахнув справжній голод. Офіційно згадувалося лише про деякі продовольчі труднощі, які виникли в результаті добре організованого куркульського саботажу і активного опору селян хлібозаготівлі.

Незважаючи на голод, хлібозаготівлі продовжувалися і з урожаю 1932 року. В листопаді цього ж року ЦК КП(б)У і РНК УСРР прийняли постанови "Про заходи щодо посилення хлібозаготівель", якими фактично санкціонувалося проведення масових обшуків і конфіскація наявних запасів зерна у селян, збирання "натуральних штрафів" спочатку м'ясом, а потім практично будь якими продуктами харчування. Сама ж конфіскація подається як покарання за "куркульський саботаж" хлібозаготівель.

22 листопада 1932 року голова ДПУ УСРР С. Реденс надіслав С. Косіору доповідну, у якій наводив директиву ЦК КП(б)У, згідно з якою органи ДПУ намітили провести "масову операцію" з метою завдати удару "класовому ворогу". У зв'язку з цим особлива увага зверталася на райони, "в минулому особливо вражені петлюрівщиною". До вказаних районів, безумовно, належала і територія Житомирщини.

26 листопада1932 року в пресі було оприлюднено наказ наркома юстиції і генерального прокурора УСРР про те, що репресія є одним із потужних засобів подолання класового спротиву, саботажу хлібозаготівлі. З того часу репресії набули системного і тотального характеру.

Серед звинувачених у саботажі насправді опинилися не лише “куркулі”, а й колгоспники і одноосібники, відповідальні працівники місцевого рівня, в тому числі голови колгоспів, агрономи, бригадири, члени партії.

Голодомор 1933 року спричинили, перш за все, гіпертрофовані темпи та обсяги хлібозаготівель із врожаю попередніх та поточних років. Високий рівень вилучення хліба з врожаю 1931 року продовжили у 1932 році, котрий виявився катастрофічним.

Саме у ці роки в районі здійснювалась колективізація сільського господарства.

Більше 20 колгоспів утворилося протягом 1930-1931 років. Завершено колективізацію селянських господарств в основному в 1933 році. З часом статус колгоспів одержали сільгоспартілі та комуни.

Всього в передвоєнний період на території району було утворено 65 колгоспів. В окремих селах їх нараховувалось по декілька, зокрема:

в селищі Черняхів - 3 колгоспи,

с. Вільськ - 3 колгоспи,

с. Жадьки - 3 колгоспи

с. Селянщина - 3 колгоспи

с. Вишпіль - 2 колгоспи

с. Троковичі - 3 колгоспи.

Проте перші кроки в господарській діяльності новостворених господарств бажаних результатів не дали.

Велику трагедію пережив український народ в 1932-1933 роках. Багато людей загинули в ті роки. Точної цифри з цього приводу немає. За оцінками різних джерел ця цифра на Україні складає від 4 до 10 млн. чоловік. Та якою вона не була б, єдине залишається безсумнівним: люди голодували, чорна смерть забирала як дорослих так і дітей. Ці роки принесли багато лиха і страждань населенню нашого району. За матеріалами преси в Черняхівському районі від голоду померло 3086 чоловік. Згідно матеріалів сільських рад, які зібрані шляхом опитування свідків-старожилів, найбільше померло на територіях сільських рад: Андріївської - 92 чол., Вельської - 69 чол., В.Горбашівської - 291 чол., Новопільської - 94 чол., Дівочківської- 92 чол.,Са-лівської-83 чол., Селецької - 75 чол., Пекарщинської - 147 чол.; Селянщинської, Троковицької - 300 чол.

Безперечно абсолютної точності в цих показниках немає, оскільки архівними матеріалами вони повністю не підтверджені, а багатьох свідків того сумного і трагічного періоду вже немає в живих. Не зберегла всього, що тоді діялося, і пам'ять нині живих людей, які самі зазнали лиха або своїми очима бачили, як страждали родичі, близькі, сусіди.

В той час, як відомо, переважали багатодітні сім'ї. Із поіменних списків видно, що від голоду вмирали цілі сім'ї, в складі яких було чимало неповнолітніх дітей. У с. Вільськ, наприклад, помер Забродський Феодосій і п'ятеро його дітей, в с. В. Горбаша в сім'ї Євпака Антона померло семеро дітей, в с. М. Горбаша помер Петрук Іван Кирилович і шестеро дітей, в с. Дівочки така ж доля спіткала сім'ї Бородича Григорія та Шкуропати Адама, де померло по 5 дітей в кожній сім'ї, в с. Пекарщина в сім'ї Демко Дмитра померло 8 дітей.

Вмирали і в селищі Черняхів, однак відомостей про їх кількість немає. Очевидці стверджують, що гинули в основному подорожуючі, які шукали якогось виходу чи порятунку. Більшість черняхівців працювали на різних виробництвах, одержували заробітну плату і мали можливість купувати продукти. До того в той час для службовців була запроваджена карткова система на продукти.

Що в цей час переживали мешканці нашого краю. Ось деякі cвідчення очевидців та потерпілих в цій трагедії.

Дем’янчук Ніна Теофілівна 1920 р. н., жителька с. Окілка Черняхівського району Житомирської області, у 1932–1933 роках проживала в с. Новопіль Черняхівського району Київської області.

В нашій сім’ї було п’ятеро дітей. Самий старший брат Микола був з 1914 р. н. У 1933 році працював бухгалтером в с. Осниках Черняхівського району. Хліба в нас не було, але була корова. Збирали гороб’я" чий щавель. Брат забрав мене в Осники на роботу. Там я сапала буряки і кукурудзу. За це нам давали супу тарілку і кусочок хліба. То я суп з’їм, а хліб сховаю.

Брату давали стакан крупи на тиждень (крім супу і хліба). Цілий тиждень сапаю буряки, а в неділю ранесенько боса біжу в Новопіль. Несу додому ті сухарі, які за тиждень назбираємо з братом. Потім почало зерно наливатися, то ми накрадемо колосків, насушимо, в ступі натовчемо. Так і пережили. Ніхто з нашої сім’ї не помер з голоду. Виручало те, що мали якийсь заробіток.

Іван Михайлович Майструк, житель Горбуліва Черняхівського району, пригадує: “Страшне тоді творилося у нашому селі, люди їли все, що можна було їсти : кропиву, цвіт акації, лободу“. У родині Майструків голод забрав дві сестри та діда по батькові. За приблизними підрахунками від голоду в селі померло близько 100 осіб. Траплялися випадки канібалізму.

Матвієнко Валентина Феодосіївна 1938 р. н., жителька м. Житомира, у 1932–1933 роках проживала в с. Вільську Черняхівського району Житомирської області.

З розповіді батька я знаю, що в 1933 році від голоду повмирали по лінії батька.

Батько розповідав, що люди падали і помирали, навіть не було кому копати яму, але хоронили і закопували. Я з братом Коцюбою Миколою Феодосієвичем дивимось за цими могилами, подаємо в церкву на Панахиду всі прізвища , зловили. Адже на кожному кроці були ті, хто доносили на своїх за якийсь шматок хліба. Людей били, розстрілювали. Більшовики хотіли забрати родючі українські землі. Тому народ морили голодом, розкулачували, засилали на Соловки.

Я пам’ятаю розповіді батька Коцюби Феодосія Климовича та його сестри Букати Антоніни Климівни, які на той час проживали в с. Вільську Черняхівського району. Як розповідав мій батько, проблеми У їх родині почались з 1929 року, адже в цьому році родину мого діда Коцюби Клима Ілліча розкуркулили, все майно забрали в колгосп. Хоча яким він був куркулем? Був просто добрим господарем, мав коней, свою землю і багато дітей.

В період 1932–1933 років він працював ковалем, але людям не було чим йому платити за роботу, адже голодали всі люди, також родини мого діда і батька.

На той час у нашому селі з домівок забирали все. Коли з хати забрали все, моя бабуся Коцюба Анастасія Миколаївна взяла дві пригорщі проса, всипала в горщик, замотала його і закопала в гною, та один сусід побачив і доніс в сільську раду. А наступного дня прийшли комуністи активісти, а це були теж сільські люди, і почали допитувати діда та бити його. Тоді бабуся змушена була зізнатись, що це вона заховала трошки проса. І вони розкопали гній і забрали горщика. Це було останнє, що забрали, більше їсти не було чого, а в родині – шестеро дітей.

Королюк Пелагея Наумівна, жителька с. Вільська Черняхівського району Житомирської області.

Страшний, жахливий був час. З голоду вимерла вся наша родина: батько Королюк Наум, мама Тетяна, сестри Антоніна та Ольга. Батьків брат Макар Андрійович робив горшки і помер за гончарним кругом; вмерла і його дружина Марія. Помер і другий брат Максим Андрійович, його дружина Антоніна опухла з голоду, її ноги текли, вона натерла колосків з жита, з’їла і вмерла. Я пам’ятаю, як ходили, забирали врожай, штрикали скрізь, шукали. В нас залишилось мішок пустоколосу, забрали, а нас кинули на голодну смерть. Вмерли всі, а я й не знаю, де поховані. Ніхто їх не хоронив, бо не було кому, скидали на кладови" щі... Мене, малу, забрали до Королюк Ліди Григорівни, пасла в них корову. Тут хоч галушок можна було поїсти, її мама в колгоспі була активісткою. Потім мене забрала моя хрещена, хоч її чоловік був проти.

Протасюк Ольга Іванівна, жителька с. Вільська Черняхівського району Житомирської області.

Пам’ятаю ті страшні роки. Ось бачите, який «з’їдений» у мене палець. Поки батьки були на роботі, ми, малі, голодні вдома сиділи. Щоб вгамувати голод, я гризла собі палець і висмоктувала з нього кров. Час від часу наша матуся йшла пішки до Житомира, щоб збути хустку, подушку чи блузку, обмінявши її на хлібину. Весь урожай замела «червона мітла». А допомогли нам дуже мамині золоті сережки і золота обручка, подаровані бабусею. Рятувались, як могли, а нашої сестрички не врятували. Я пам’ятаю, як вона, лежачи в ліжечку і вмираючи від голоду, просила, щоб вмирала разом з нею старша сестричка Тоня, бо їй самій буде страшно в могилі. Стасі йшов сьомий рік.

У селі Троковичі Черняхівського району в 1933 р. померло дві третини мешканців. В одному з сіл поблизу Житомира з 3500 жителів померло 800, а на світ з’явився лише один новонароджений — син активіста.

Терор голодом 1932–1933 рр. мав на меті зламати дух, волю до боротьби селянства України, яке намагалося зберегти своє право бути господарями на своїй землі. Адже Сталін вважав українське селянство "соціальною базою українського націоналізму".

Відомий історик І. Лисяк Рудницький підкреслював: "Швидкий і могутній підйом українства підкопував гегемонію Москви, що її надальше збереження ставало під знаком питання. Загрозу, що виникла для московського панування, можна було зліквідувати тільки новими, гострішими засобами".

Спеціально організований геноцид українства у 1932–1933 рр. і був тим гострим засобом, яким намагалися примусити селянство до упокорення. І влада, на жаль, не рахувалася з масштабами жертв задля свого збереження, здійснюючи свої дії, порушуючи усі норми гуманності й етики.

За матеріалами «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932 – 1933 років в Україні. Житомирська область»

Готував Юрій Малашевич


   540
Реклама
загрузка...
Популярные записи

Логин:  
Пароль:  
Последнее в новостях
У Житомирі за 13 млн грн планують створити сучасний центр для реабілітації учасників АТО, - Ширма
За один день мер Житомира створив дві робочі групи: для розкопок та вирішення долі райрад
В облдержадміністрації звітують про оперативне розчищення доріг в Житомирській області
Наслідки аварії в Бердичівському районі: троє загиблих, водія Renault затримали
Ввечері у Житомирі горів гараж: рятувальники знайшли загиблого 70-річного господаря
ІнБев/НПУ – Ураган (Івано-Франківськ). Пряма трансляція матчу 12 туру Екстра-ліги в Житомирі
День ВСУ, подготовка к Новому году и первый военный бал в Житомире. Фото недели
Громадянин Білорусі хотів дати житомирським прикордонним 50 доларів хабара
Житомирський приватний ЖЕК хоче збільшити плату за вивезення сміття
У Житомирі в лобову зіткнулися два автомобілі, рятувальники витягували постраждалого водія