Все авторы   |   Все записи   |   СТАТЬ БЛОГГЕРОМ

Юрій Малашевич
Депутат Черняхівської районної ради...
Об авторе
2017-10-29 07:56:10 __Юрій Малашевич

Про заснування Черняхова у 1545 році та черняхівський замок Немиричів

Одна з перших письмових згадок про містечко Черняхів, Черняхівську фортецю та палац належить перу Миколи Тодоровича.

Мико́ла Іва́нович Теодоро́вич (1856, Гродно — 10 жовтня 1917, Саратов) — педагог, церковний та громадський діяч, історик-краєзнавець Волині кінця XIX століття (зокрема церковної Волині); з священичого роду Волині. Належав до волинських краєзнавців II половини XIX ст., які гуртувалися в м. Кременці навколо Волинської духовної семінарії, Волинського історико-статистичного комітету, газети «Волинські єпархіальні відомості».

За кількістю цитат і посилань на п'ятитомник Теодоровича (як і «запозичень» без посилань на джерело) на першому місці у волинезнавчій літературі.

У квітні 1886 р. керівництво Волинської духовної семінарії запропонувало М. Теодоровичу зайнятись складанням «Пам'ятної книги» парафій єпархії. Знайомлячись із статистичними відомостями благочинних, архівом Консисторії, аналізуючи волинезнавчі сторінки в працях В.Татіщева, М.Карамзіна, М.Максимовича, зібрання документів «Архива Юго-Западной России» тощо, Теодорович почав створювати «Історико-статистичний опис Волинської єпархії». До коротких клірових описів він додавав історичні тексти, документи, свідчення священиків, інші записи. Так, спочатку у «Волинських єпархіальних відомостях», а потім і окремими книгами з'явились описи 1477 приходів і церков 10 волинських повітів. Автор присвятив видання «ревнителям православия русской народности на Волыни» і здійснив його на користь «Попечительства о воспитанниках Волынской духовной Семинарии».

Саме у книзі «Історико-статистичний опис церков і приходів у Волинської єпархії». Почаев, 1888 — 1903, видана у п’яти томах подаються відомості, що Черняхів розміщений при верхів’ї річки Тростяниця ( на річці Половні) від Житомира в 20 верств і в той час (це 1888 рік) від найближчої залізничної станції Бердичів у 65 верстах.

А вперше згадується Черняхів у люстрації Польсько-Литовської держави за 1545 рік. У цьому році в Київському воєводстві, до якого відносився і Черняхів, були проведенні такі описи які називались люстраціями. Містечко належало судичу земському Київському Немиричу.

В Україні масове відкладання статистичних джерел почалося з часів польсько-литовської доби, коли на українських землях і на всій території Речі Посполитої були запроваджені люстрації — періодичні описи державних маєтків, міст, замків з метою оцінки господарсько-фінансового стану королівських маєтностей для встановлення державного податку — кварти (від лат. quartos — чверть). Люстрації проводилися протягом XVI—XVIII ст. спеціальними комісіями за ухвалою сейму Речі Посполитої на спеціально розроблених формулярах; спочатку без певної періодичності (1523, 1548, 1558 pp.), а з 1562 р. — один раз на п'ять років. Особливою повнотою вирізняються матеріали генеральних люстрацій, проведених у 1564- 1565, 1569 - 1570, 1616 - 1620, 1659- 1668, 1765, 1789 pp.

Але Черняхів існував багато років до того і в той час його іменували Черніхов, тобто містечко де ховалась чернь. І справді місцке розташування цього населеного пункту було в самій глухомані нашого краю, у північній стороні міфічного Чортового лісу.  Вперше згадується в середині XII ст. В літописах зазначено, що існував так званий «Чортів ліс». Ліс з такою назвою займав Ємільчинський район і частину Пулинського. Названий так за непрохідні хащі, болота, завали відмерлих дерев. Історичні пам'ятки та документи свідчать про те, що Чортоліси знаходилися на одному зі старовинних шляхів, що вели з Києва на західні землі. Цей шлях проходив з Києва на Житомир, через Кам'янку, Вільськ, Стару Олександрівку, Чортоліси, Соколів до Новоград-Волинського. Ця дорога і зараз в народі називається Старим шляхом. А в архіві Південно-Західної Русі цей шлях іменується як «страшна Батиєва дорога». Нею монголо-татари вели полонених, везли награбоване майно. Відомості про це знаходимо в багатотомному збірнику Яблонського «Жідла дійова» (том 13, Варшава, 1897 р.). Це підтверджує і польський краєзнавчий журнал «Кознік волинські» (том 3, 1939 р.).

Його обходили всі: і свої і вороги. Каравани купців, які йшли з Києва на захід, оминали його стороною. Один, північний шлях Київ – Білгород – Мичськ (нині Радомишль) повертав круто на північ – на Ушеськ (нині Ушомир) через північну частину нашого району (села Нераж- Росівка-Сали) і далі на Возвягль (Новоград-Волинський) – Городок – Корчеськ ( Корець) і далі на Володимир Волинський. Інший шлях Київ  - Котельниця  - Колодяжин ( с. Колодяжне)  - Полонне і далі йшов на Острог і Львів.

А через Чортів ліс були шляхи лісові, яке знало лише населення, яке тут проживало. Хоч є літописні відомості за 1151 рік, коли 2 квітня «Із’яслав перейшов Случ, а звідти пішов через Чортів ліс до города Ушеська…». Таким чином,  князі зі своїми дружинами використовували Чортів ліс, щоб скоротити шлях і прийти в потрібне місце раніше свого противника.

 Отже, Чортів ліс для одних був небезпечним місцем, а для інших – рідною домівкою. Тут проживали сміливці, горді люди. Ліс їх годував, одягав, взував і захищав. Але для надійнішого захисту люди будували фортеці. Їх споруджували у зручних для цього місцях. Так, на місці центру сучасного Черняхова, у вигині річки Очеретянка наші предки вирішили поставити палац, оточити город стіною, використавши для цього природні дані річки та її приток і створити неприступну фортецю з палацом. Фортеця з палацом стояла у місці, де річка текла на захід і різко під прямим кутом повертала на північ.

Палац піднісся на високому лівому березі річки, з якого добре проглядався правий берег. Берег був укріплений стіною. Можна при пустити, що стіни були дерев’яні і розходились понад річкою в обидва боки і створювали собою неправильної форми трапецію. Стіна у місці злиття безіменного рівчака з річкою повертала у південно-східному напрямку і понад рівчаком ішла до приміщення де колись знаходився ДТСААФ, а звідти – на південь і знову – до палацу. Тож лише із східного боку потрібно було робити рукотворну водойму і фортеця з чотирьох боків омивалась водою і була важкодоступною. Мур, закопаний глибоко в землю, не давав змоги зробити підкоп.

Черняхівський палац не згадується у літописах, але, мабуть він уже існував у період татаро-монгольської навали на наш край. Але не відомо чи ворого відшукали його у дрімучих лісах і чагарях, де їм потрібно було з боєм брати кожен населений пункт, а то й кожну ділянку лісу.

Народні перекази, легенди говорять про знищення татарами сіл Салів, Видибора, Торчина (біля теперішньої Корчівки), Бежева, Трокович, та деяких інших, а ось про Черняхів то й легенд немає . Його або тоді зовсім ще не було, або просто в Чортовому лісі його ординці не знайшли. Отже у ті грізні часи могли врятуватися від біди не лише окремі люди, а й цілі фортеці.

Але коли на початку ХІV ст.. із занепадом Орди почалось взяття наших земель під вплив литовських феодалів, то їхні війська нашим краєм проходили двічі. Перший раз з Овруча на Житомир, другий – з Овруча на Київ. Литовцям ніхто не чинив ніяких перешкод. Про це свідчать документи литовських князів Ольгердів того часу, писані давньоруською мовою. А можливо палац вже було збудовано після приходу литовців, бо через 100 – 200 років.

Чомусь повелось вважати, що у 1545 році Черняхів разом з палацом належав магнатам Немиричам, залишки палацу, які збереглися, дають можливість судити, з якого матеріалу він був споруджений (це була цегла), а також про його якість. Умільцями, що виготовляли цю цеглу можна позаздрити. Адже вона сотні років лежить під дощами, снігами, вітрами і морозами, наче її тут поклали учора. Вважають у Черняхові рік 1545 роком заснування містечка. Але чи це правильно?! Тут виникає серія питань і міркувань, зокрема щодо магнатського статусу Немиричів.

Фото Юрия Малашевича.

Той самий історичний, неодноразово згадуваний перший запис про Черняхів (Чернехов) та Єсифа (Осипа) Немирича 1545 року у ревізії житомирського замку та місцевих зем'ян. З публікації Володимира Кравченка 561 книги Литовської Метрики. Люстрація 1545 року нічого не говорить про палац і магнатський статус Немиричів; лишень згадує про Осипа Немирича, його маєток Чернехів, успадкований від матері з роду Скобейків, та одинадцять його чоловік підданих.

Фото Roman Zakharchenko.

От хотілося б насправді, щоби краяни знали київського історика та джерелознавця Володимира Кравченка, котрий кілька років тому здійснив видання власне того тому Литовської Метрики, що містив люстрації 1545 року. Надзвичайно скромна і варта уваги людина.

Із цього напрошується висновок, що Черняхів уже існував багато десятиліть, а можливо  й століть.

У центрі фортеці стояли житлові будинки, яких у 1545 році нараховувалось 11. Тут же мабуть і знаходилась резиденція Немирича, господарські споруди. Фортеця могла витримати облогу і напад. Наприклад Матвій Немирич у 1584 році писав, що з 26 по 30 вересня князь Юхим Корецький – воєвода Волинський зі своїми людьми, чоловік 500 кінних і стільки піших (разом 1000 чоловік) напав і тримав в облозі Черняхів, маючи при собі гаківниці (гармати)  та рушниці; оточив містечко, штурмував, але нічого не добившись зняв облогу і спаливши млин під містом від’їхав. Це говорить про те , що фортеця була такою міцною, що витримувала натиск тисячного війська з гарматами.

Багато шкоди завдали черняхівцям спустошливі наскоки кримських татар. У 1618 році вони нещадно пограбували всю черняхівську волость Немиричів. А ось про те що сталось з людьми, які заховались у фортеці, історичні документи мовчать. Це був захоплений замок татарами, чи вони, пограбувавши навколишні села й околиці Черняхова зникли?

Про подальшу долю Черняхова говориться в «Історії міст і сіл УРСР». Зокрема про те, що в 16 – 17 ст., великим тягарем для місцевого населення були податки: чопове, подимне, шкіряне. Здирства були такі великі , що наприклад 1629 року 90 димів не змогли сплатити подимного податку.

Не в змозі терпіти гніт, багато селян з Черняхова, протягом усього 17 століття тікали на Лівобережну Україну та Запоріжжя поповнюючи лави українського козацтва. Так під час народного повстання на Правобережжі під проводом С. Палія (1702-1704)  жителі Черняхова громили шляхту у складі козацьких військ.

Систематичні напади на фортецю сприяли її руйнуванню, а ремонтних робіт ніяких не проводили. Тому вона поступово стала занепадати. Центральна частина її забудовувалась лавками, корчмами та рундуками. Усі хотіли розмістити свої товари за стінами фортеці і дійшло до того, що нова забудова вимагала розширення меж і вийшли за стіни.

Вже вкінці 17 на початку 18 ст. черняхівська фортеця втрачає своє оборонне значення, важко сказати коли вона зникла, але палац стояв ще довго.

Як свідчать документи, у 1584 році Черняхів розміщався у двох місцях. Друга його половина називалась Старим Черняховом. Це ще раз доводить, що Черняхів був значним населеним пунктом та існував задовго до того як був збудований замок.

Спеціальних археологічних розкопок та відповідних наукових досліджень ніхто не проводив, а ось випадкові знахідки таять у собі багато загадок. Наприклад, будівельники по вул.. Коростенській 5 під час закладання фундаменту приблизно на метровій глибині натрапили на фундамент, що йшов перпендикулярно новозбудованому. Про істине призначення його можна тільки здогадуватись.

У бесідах із старожилами окремі розповідають, чули від старших колись, що замок стояв десь у куті вулиць Володимирська та Житомирська. І справді колись я чув від покійного нашого історика Антона Богданевича, що у дворі  будинку №6 по тодішній вулиці Леніна років з 40 тому його мешканці хотіли викопати яму і наштовхнулись на міцний фундамент, який не міг узяти потужний бульдозер. Що це таке? Навіть восьмидесятирічні мешканці вулиці у той час не пам’ятали якоїсь споруди на тому місці. Можливо там була одна із веж звідки вели огляд місцевості, або кудою пропускали людей у селище. Можна припустити, що фортечні стіни охоплювали гектарів з десять площі – це приблизний сучасний центр Черняхова.

Від фортеці збереглося дуже мало, точніше майже нічого. Купа каміння у районі вулиці Замкова ( бувша Горького), при вході на стадіон. Але гордо видніються ці залишки колись неприступної фортеці. Тож заслуга фортеці у тому, що це дивне містечко колись врятувалось від загибелі.

Хто знає ? Можливо прийде час і ці руїни стануть об’єктом археологічного дослідження, що дадуть змогу відкрити не одну славну сторінку історії Черняхівщини. Тому давайте збережемо, те що залишив для нас час та історія.

Фото Юрия Малашевича.

 

 

 

 


   665
Реклама
загрузка...
Популярные записи

Логин:  
Пароль:  
Последнее в новостях
У Житомирі за 13 млн грн планують створити сучасний центр для реабілітації учасників АТО, - Ширма
За один день мер Житомира створив дві робочі групи: для розкопок та вирішення долі райрад
В облдержадміністрації звітують про оперативне розчищення доріг в Житомирській області
Наслідки аварії в Бердичівському районі: троє загиблих, водія Renault затримали
Ввечері у Житомирі горів гараж: рятувальники знайшли загиблого 70-річного господаря
ІнБев/НПУ – Ураган (Івано-Франківськ). Пряма трансляція матчу 12 туру Екстра-ліги в Житомирі
День ВСУ, подготовка к Новому году и первый военный бал в Житомире. Фото недели
Громадянин Білорусі хотів дати житомирським прикордонним 50 доларів хабара
Житомирський приватний ЖЕК хоче збільшити плату за вивезення сміття
У Житомирі в лобову зіткнулися два автомобілі, рятувальники витягували постраждалого водія