Все авторы   |   Все записи   |   СТАТЬ БЛОГГЕРОМ

Юрій Малашевич
Депутат Черняхівської районної ради...
Об авторе
2017-06-10 14:55:06 __Юрій Малашевич

В НІЧ З 9 НА 10 ЧЕРВНЯ 1944 РОКУ НАЦИСТАМИ БУЛО ДО СМЕРТІ ЗАКАТОВАНО ОЛЕГА ОЛЬЖИЧА! СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЮ СЛАВА!

 
 

У радянські часи його ім’я було під жорстоким "табу". Водночас без цієї людини неможливо уявити культурне та політичне життя української нації у 1920-1940-х рр., не кажучи вже про національно-визвольний рух періоду Другої світової війни.

Олег Кандиба-Ольжич народився 21 липня 1907 року в Житомирі. Його батьком був відомий український поет Олександр Олесь. У1909 році сім’я Кандиб переїхала до Києва. Згодом — до Пущі-Водиці, ближче до місця роботи батька.

Олег був свідком бурхливих і трагічних подій української революції 1917 року. У 1919 році його батько стає культурним аташе Української Народної Республіки в Будапешті, що згодом негативно відбилося на долі Олега та його матері, які після поразки УНР та з приходом радянської влади стали "ворогами народу".

У січні 1923 року Олег з мамою покидають Україну й прибувають до Берліна. Там довго не затримуються й переїжджають до Чехословаччини, оселяються за п’ятдесят кілометрів вiд Праги у Горніх Черношицях, згодом — Ржевницях.

 

До 1924 року О.Кандиба навчається в Українському громадському комітеті в Празі, а в зимовому і літньому семестрах 1924-1925 років стає слухачем філософського факультету Карлового університету. Водночас він відвідує лекції з передісторичної археології та історії мистецтва, пише наукові та дослідницькі роботи з археології та суспільствознавства.

Ґрунтовні праці молодого археолога привертають увагу фахівців Гарвардського університету. Олега Кандибу запрошують до США, а згодом до Італії, де він читає лекції. У Римі Олег, який на той час був уже відомим науковцем, зустрічається з головою Проводу українських націоналістів полковником Євгеном Коновальцем.

Як стверджують біографи Ольжича, ця зустріч мала вирішальне значення для його подальшої долі як діяча націоналістичного руху. Полковник Коновалець побачив у молодому вченому та видатному поетові обізнану з тодішньою дійсністю в Україні людину, яка дуже добре розуміла значення духовного фактора у визвольно-революційному процесі державного відродження українського народу.

У 1928 році в Празі з’являється друком перше оповідання молодого літератора під назвою "Рудько", підписане псевдонімом О. Лелека. Навчання на філософському факультеті Олег Кандиба завершив у 1929 році, водночас навчаючись на літературно-історичному відділі Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова. Того ж року в журналах "Літературно-науковий вісник", "Студентський вісник" публікуються перші вірші поета.

Як стверджував Улас Самчук, відомий український письменник, публікації О.Ольжича у "Віснику" забезпечили йому "одне з перших місць емігрантського Олімпу".

У 1929 році О. Кандиба вступає до Організації українських націоналістів й одразу ж стає її провідним діячем. На доручення полковника Є.Коновальця він організував "Культурну референтуру ОУН", яка налагодила випуск легальних і нелегальних видань українських націоналістів, об’єднала довкола себе чимало відомих діячів культури та мистецтва.

Ольжич був одним із будівничих та оборонців Карпатської України, яка постала у березні 1939 року внаслідок розвалу Чехословацької Республіки.

У 1940 році стався розкол ОУН, зокрема група молодих націоналістів на чолі зі Степаном Бандерою утворила "революційний провід ОУН". Ольжич різко засудив розкол і беззастережно став на бік ОУН під керівництвом полковника Андрія Мельника.

"Найкраща людина, яку можна мати за вождя". До 120-річчя Андрія Мельника

З вибухом Другої світової війни О.Ольжич на чолі перших похідних груп ОУН вирушає в Україну й очолює націоналістичне підпілля в Києві. З його ініціативи у столиці розпочинається розбудова українського політичного і культурного життя. Постає Українська національна Рада як майбутній парламент незалежної України. Починає виходити газета "Українське Слово", організовуються інші українські інституції.

З метою мобілізації народу на побудову Української держави О.Ольжич за дорученням проводу ОУН організовує багатолюдне відзначення та звеличення подвигу героїв, які у 1921 році були розстріляні більшовиками поблизу села Базар, що на Житомирщині. Незважаючи на протидію окупаційної німецької влади, до Базару зійшлася велика кількість українців з усієї України. Німці, здивовані розмахом маніфестації, зайняли спочатку вичікувальну позицію. Але вже невдовзі розпочалися арешти, зокрема, найбільш масові — на Житомирщині та Коростенщині. До початку грудня було заарештовано понад 200 активістів ОУН.

Активізація діяльності ОУН на східних теренах призводить, врешті-решт, до масових арештів у Києві. Зокрема заарештовано, а згодом страчено у Бабиному Яру Олену та Михайла Теліг, Івана Рогача, Петра Кошика, Ореста Чимеринського та інших чільних діячів ОУН.

На той час О.Ольжич як заступник голови ОУН фактично керує всією роботою націоналістичного підпілля в Україні, а тому змушений постійно переховуватися від окупантів. Він покидає Київ та оселяється на Прикарпатті, де на той час вже активно діють партизанські відділи ОУН та загони УПА.

"Незриме військо поневоленої нації". Якими мали бути його солдати?

Усвідомлюючи неминучість поразки у війні Німеччини та окупації Радянським Союзом території України, О.Ольжич ухвалює рішення про створення "Куреня смерті", загону добровольців, який мав залишитися за лінією фронту з метою проведення широкомасштабних диверсійних акцій в тилу ворога.

Очевидно, він добре розумів приреченість людей, які б відважилися на цей крок, однак вважав, що ідея нових Тернопілів чи Крутів неодмінно підніме на нову боротьбу майбутні покоління українців. Але О. Ольжичу так і не вдалося реалізувати свою ідею.

Фашисти чатують за ним, а в травні 1944 року на конспіративній квартирі у Львові гестапівці знаходять його й заарештовують. На сьогодні існують три версії, що пояснюють причини та обставини арешту провідника ОУН.

Зокрема, висловлюється припущення, що арешт О. Ольжича відбувся через "провал" однієї з його зв’язкових, яка раніше потрапила до гестапо й видала керівника українського націоналістичного підпілля.

Арешт провідника міг бути спричинений цілеспрямованою діяльністю німецьких спецслужб, які розшукували рукопис книжки "Революція рве кайдани", де О.Ольжич зібрав факти про злочини нацистської Німеччини проти українського народу.

Українська націоналістична преса УВО, ОУН, УПА, УГВР (1928-1951) 

Також існує припущення, що арешт керівника ОУН зумовлений його намаганнями встановити контакти із західними союзниками, які на той час готувалися до відкриття другого фронту. У всякому разi можна стверджувати, що питання арешту О.Ольжича — одне із малодосліджених у його біографії й потребує додаткового вивчення.

Як особу, особливо небезпечну для Рейху, його терміново везуть на допит у Берлін, а згодом — у концтабір Заксенхаузен, де після неймовірно жорстоких катувань він загинув. Тіло героя було наказано спалити у крематорії.

Творча спадщина О.Ольжича, якщо не брати до уваги його наукових праць, невелика: три поетичні збірки, низка публіцистичних статей та кілька нарисів про культуру. Але, як стверджує Зенон Городиський, соратник О. Ольжича з національно-визвольної боротьби, вона "багата за змістом, бо в ній він глибоко з’ясував ідеологічні засади і напрями культурної політики".

За життя О. Ольжич видав лише дві книжки поезій: "Рінь" (Львів, 1935) та "Вежі" (Прага, 1940). Третя збірка "Підзамчя", упорядкована самим автором, побачила світ уже після його смерті.

Поетична творчість О. Ольжича має безпосередній зв’язок із його ідеологічними та політичними переконаннями. Саме у поетичних формах він намагався скристалізувати власні ідеологічні й навіть політичні концепти.

Ольжич вважав, що прогрес та відносне матеріальне благополуччя зіпсували людину, а бездуховність або ж фальшива соціалістично-інтернаціоналістська культура вбивала у ній творчі потенції. Саму ж людину він хотів бачити якісно оновленою.

Це добре підмітив Олег Штуль-Жданович, соратник О. Ольжича, який, зокрема, відзначав: "Маємо на увазі, що та людина була не зіпсута, та людина не вміла на конференціях говорити про мир, а в суті готувати війну, та людина не вміла говорити про боротьбу за правду, а торгувати тією правдою одночасно". І до образу людини морально чистої звернувся зір О. Ольжича.

У цьому контексті характерною є поема "Городок 32", яку можна вважати програмним твором поета. "Городоцький чин", "городоцька трагедія" — тема, з відомих причин маловідома в українській літературі. А тому доробок О.Ольжича і в цьому плані видається значущим.

Василь Білас і Дмитро Данилишин, бойовики УВО-ОУН у 1932 році здійснили невдалий напад на поштову установу в місті Городку, що на Львівщині. Тікаючи, молоді хлопці були схоплені польськими жандармами й заарештовані, а згодом страчені. Але геройська постава, мужність, лицарська поведінка молодих хлопців під час суду вразили українське суспільство.

Як інтерпретує цю тему О.Ольжич? Для поета подвиг молодих галицьких хлопців, — це привід для розмови більш широкої та важливої. Для автора це нагода порушити низку проблем, які й сьогодні залишаються актуальними. Найголовніша з них — формування в українця характеру безкомпромісного воїна, готового віддати життя за визволення своєї Батьківщини.

До питання про ідеологію Організації українських націоналістів

Ольжич у притаманній йому манері — стиль, мов переблиск гострого меча, наче крицевий передзвін — не залишає ворогам України жодних шансів. Рубікон перейдено, моральний бар’єр слабкодухості подолано, всяка жертва віднині потребує помсти. Все особистісне, що пов’язане з добробутом, віднині має відійти на задній план.

Лише "дух одвічної стихії", що об’єднає мільйони, поведе до вистражданої волі:

Потрібно всіх у роботі,

А серце б’є, як обух.

Прокляття моїй плоті,

Що слабша за мій дух.

Подвиг В.Біласа і Д.Данилишина став зразком мужності й жертовності покоління, до якого належав О.Ольжич. Це була одна з найтрагічніших подій, яка глибоко вплинула на почуття і свідомість не лише галичан, а й всього українського народу.

Як поет, О. Ольжич усіляко пропагував цінності, що підкреслювали героїчну суть українця та української нації. В одній із статей він писав: "Віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація не боїться уже ніяких фізичних ударів. З почуттям власного благословення на чолі, назавжди рішена на свойому шляху, в революції народжена, сучасна Україна спокійним ликом зустрічає негоди і бурі, знаючи, що вони розвіються, а вона буде".

Ольжич гартував характер української людини, бо хотів, щоб залізний характер мала українська нація.

 

"Олег Ольжич. Поет національного героїзму"  27.08.2012. "Українська правда" Автор статті  Богдан Червак
Голова Організації Українських націоналістів (Київ)


   784
Реклама
загрузка...
Популярные записи

Логин:  
Пароль:  
Последнее в новостях
У Німеччині померла 400-кілограмова жителька Житомирської області, яка мала слонову хворобу ніг
У Житомирській області за місяць подорожчали хліб та яйця
У Житомирському районі люди півроку не можуть дочекатися, коли їм повернуть лічильники, і змушені переплачувати за спожитий газ
У Малині для захисту парку від вандалів найняли приватну охорону, в житомирському КП «Парк» працюють штатні охоронці
Известный художник Александр Ройтбурд поделился впечатлением о житомирском краеведческом музее
Через аварійний стан дороги селяни перекривали трасу Виступовичі - Житомир
Випускникам Житомирської області на замітку: пробне ЗНО пройде в березні 2018 року, вартість не зросте
У Житомирі збираються масштабно відзначити 110-річчя заснування обласного об’єднання ВТ «Просвіта»
За 11 місяців у Житомирській області більше 83 тисяч родин з дітьми отримали державну допомогу
Влада створила робочу групу, яка займатиметься проектом будівництва приміщень Житомирського облонкодиспансеру