Все авторы   |   Все записи   |   СТАТЬ БЛОГГЕРОМ

Юрій Малашевич
Депутат Черняхівської районної ради...
Об авторе
2017-05-08 13:22:05 __Юрій Малашевич

Німеччина капітулювала декілька разів! Коли справжній День Перемоги: 7, 8 чи все таки 9 травня ?

72 роки тому двічі підписали той самий документ – Акт капітуляції Третього Рейху. У ніч проти 7 травня 1945 року – у Реймсі, традиційному місці коронації французьких королів. І днем пізніше – у Берліні. Бо Сталіна не задовольнила перша церемонія.

 

 

Реймс, 7 травня 1945 року

 

 

Після смерті Адольфа Гітлера вже ніхто не сумнівався, що єдиним способом закінчення війни у Європі є капітуляція Німеччини. Адмірал Карл Деніц, наступник Гітлера, рекомендував військам здаватися в полон до західних союзників. Адже перспектива кількалітнього перебування в таборах на просторах Євразії не могла бути привабливою для вояків Третього Райху.

 

Тим часом уряди країн-переможців вимагали від німців терміново припинити опір і здаватися в полон. 2 травня 1945 року склали зброю перед англо-американськими військами німецькі формування в Північній Італії. Серед них була 1-ша дивізія УНА. 4 травня капітулювали німецькі збройні сили всіх родів військ на північному заході Німеччини, в Голландії та Данії. Наступного дня склала зброю група армій “G” у Південній Німеччині та Західній Австрії. Залога Берліна після невдалих спроб прорватись на захід змушена була 2 травня капітулювати перед радянським командуванням.

 

Остаточно акт беззастережної капітуляції Німеччини підписав перед представниками США, Великобританії, Франції та СРСР керівник штабу головного командування Вермахту Альфред Йодль 7 травня у французькому місті Реймсі, де тоді містився головний штаб командувача союзних експедиційних військ у Європі Дуайта Ейзенгавера – Supreme Headquarters Allied Expeditionary Force (SHAEF).

 

Ще 5 травня командувач німецькими ВМС адмірал Ганс Ґеорґ фон Фрідебурґ прибув де Реймсу для перемов із Ейзенгавером щодо умов загальної капітуляції. Перемови проводили начальник штабу SHAEF Волтер Беделл Сміт і генерал Карл Стронґ. Фрідебурґ пропонував підписати капітуляцію німецьких військ лише на Західному фронті. Але Ейзенгавер наполягав на одночасній капітуляції німецьких військ на обох фронтах.

 

Адмірал Деніц не погодився на такі умови й послав до Реймсу генерала Йодля, щоби переконати союзних англосаксів продовжити воєнні дії на Східному фронті. У німців все ще жевріла надія на сепаратний мир і спільну війну проти СРСР. Але перед США та Британією стояла перспектива кількарічної війни з Японією в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Вони були зацікавлені в участі у ній СРСР – для скорішого завершення воєнних дій.

 

Йодль прибув у Реймс надвечір 6 травня і зрозумів, що союзники настоюють на загальній капітуляції. Врешті-решт адмірал Деніц уповноважив Йодля підписати Акт капітуляції.

 

 

Підписання цього документу відбувалося в «ліцеї Рузвельта» (будинку з червоної цегли, де тоді містився оперативний відділ SHAEF, а нині розташований музей) о 2:30 ночі проти 7 травня 1945 року. Зі боку Райху в церемонії підписання Акту капітуляції брали участь Альфред Йодль, Ганс Фрідебурґ і Вільгельм Оксеніус, який репрезентував Люфтваффе (військову авіацію).

 

Акт капітуляції підписує Альфред Йодль. 7 травня 1945 року.

 

 

Акт підписали: від німецького головного командування – Альфред Йодль, від SHAEF – Волтер Беделл Сміт, від радянського головного командування – Іван Суслопаров. Як свідок акт підписав французький генерал Франсуа Севез.

 

Генерал-майор Іван Суслопаров, генерал Волтер Беделл Сміт, генерал армії Двайт Д. Ейзенгавер, маршал ВПС Артур Теддер.

 

 

Генерал-майор Іван Суслопаров (1897–1974) був тоді керівником радянської військової місії при SHAEF. Інших радянських генералів тоді у Реймсі не було. Суслопаров переслав до Москви текст Акту капітуляції і чекав дозволу на його підписання. До часу підписання дозвіл так і не дійшов, тому Суслопарову довелося підписувати документ з власної ініціативи. Щоправда, він поставив умову, що за вимогою однієї з союзних держав можлива нова церемонія підписання Акту капітуляції ІІІ Райху. Вчинок І.Суслопарова не був належно оцінений московським проводом. Хоча він уникнув репресій, але до кінця життя так і залишився генерал-майором.

 

Підписаний у Реймсі Акт капітуляції мав набрати чинності з 23 години за середньоєвропейським (берлінським) часом 8 травня. Церемонію його підписання можна побачити на відеофільмі.

 

Але Сталіна не влаштовувала капітуляція Німеччини "в якомусь там французькому Реймсі", він хотів, щоби Німеччина врочисто склала зброю перед радянським командуванням у самій столиці ІІІ Райху. Аби не дратувати "дядечка Джо", західні союзники погодилися влаштувати для нього ще одну церемонію.

 

Уранці 8 травня з Фленсбурґа англійці привезли до Берліну літаком полонених ними  фельдмаршала В.Кайтеля, адмірала фон Фрідебурґа та генерал-полковника ВПС Г.Штумпфа. Того ж дня прилетіли командувач стратегічних ВПС США К.Спаатс, головний маршал авіації Великобританії А.Теддер і французький генерал Ж.Латр де Тасіньї.

 

З Москви прибув заступник наркома закордонних справ Вишинський. Керував церемонією маршал Г.Жуков. Довго чекали на погодження в Москві Акту капітуляції, який мало чим відрізнявся від попереднього. Церемонію розпочали пізно вночі – о 23 годині за берлінським часом. У Москві це вже було 9 травня, тому Сталін підписав указ Президії Верховної Ради СРСР про проголошення 9 травня Днем перемоги. Того ж дня встановлено медаль “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років”.

 

Акт капітуляції підписує Вільгельм Кайтель. 8 травня 1945 року.

 

 

Звичайно, для більшості радянських людей це був радісний день. Адже закінчилася війна, з’явилася надія на повернення рідних і близьких, на покращення життя. У Львові 9 травня 1945 року теж пройшов офіційний мітинг, хоча більшість городян була заклопотана вирішенням своїх щоденних проблем і не виявляла надмірної радості.

 

Двадцять років День перемоги в СРСР хоч і вважався святом, але був звичайним робочим днем. Щойно 1965 року Л.Брежнєв проголосив 9 травня державним святом і зробив його (як і 8 березня) вихідним. Донині воно визнане державним святом у більшості держав, утворених на теренах екс-СРСР.

 

8 травня вважають першим днем миру в Європі після закінчення ІІ Світової війни і відзначають у більшості її держав-учасниць. У Франції, Німеччині та Словаччині 8 травня є неробочим днем. У США встановлено єдиний День пам’яті загиблих у всіх війнах (Memorial Day), який є неробочим і відзначається щороку в останній понеділок травня.

 

Хоча 7 травня німецькі війська офіційно здались арміям Об’єднаних Націй, воєнні дії в Європі фактично не закінчилися. Ще кілька днів не складали зброї гарнізони портів Сан-Назер і Лоріян на заході Франції, які німці боронили від серпня 1944 року. У Чехії, прориваючись на Захід, не поспішала здаватися більшовикам група армій "Центр". Щойно 9 травня почали капітулювати німецькі дивізії в Норвегії, Курляндії (Латвія) та на півострові Гель біля Гданська. Останні організовані німецькі відділи склали зброю 19 травня 1945 року.

 

А 2 вересня 1945-го ІІ Світова війна завершилася підписанням акту про капітуляцію Японії. Офіційно війна тривала 6 років і один день (з 1 вересня 1939 року).

 

Хоча для українців вона була довшою. Адже вперше збройний опір німецькому сателітові – Угорщині – вчинила «Карпатська Січ», військо утвореної в березні 1939 року Карпатської України.

 

Українці воювали в арміях СРСР, Польщі, США, Канади, Франції, Югославії. Добровільно чи примусово брали вони також участь у боях на боці Німеччини, Угорщини, Румунії, Словаччини, Хорватії й інших держав. Не раз їм, одягненим у різні однострої, доводилося стріляти один в одного на фронтах тієї війни.

 

На українських землях війна припинилася не у травні 1945 року. І то не лише на західних теренах. Від 24 квітня до 30 червня 1945 року відділ УПА “Крути” рейдував північчю Житомирщини та Київщини і півднем Білорусі, доходив до околиць Києва. Відділ УПА з Холодного Яру ще в червні 1945-го діяв біля Кременчука. На Галичині, Закарпатті, Волині, Буковині повстанці вели збройну боротьбу майже до середини 1950-х. Не закінчилася війна у травні 1945-го в Литві, Латвії, Естонії, де й "лісові брати" кілька років чинили збройний опір більшовицькому режимові.

 

У відозві Головного Командира УПА Тараса Чупринки у травні 1945 року проголошувалось:

 

"Гітлерівська Німеччина остаточно розгромлена й розбита.

Великий вклад у перемогу над Німеччиною внесли й Ви, Українські Повстанці...

Та з розвалом Німеччини вернувся і розгосподарився на Україні ще гірший окупант – Росія. Від віків поневолюючи Україну, вона не зрезигнує з неї ніколи, незалежно, чи в неї царський режим, чи "найдемократичніша в світі республіка". І саме оця "соціалістична республіка" вирішила остаточно покласти край українським самостійницьким змаганням...

Українські Повстанці! У світі ще не заіснував мир. Революційні рухи поневолених народів та протиріччя між західними державами і СССР зростають. Росте в усьому світі свідомість, що несе зі собою ідея "диктатури пролетаріяту", голошена з Кремля. В боротьбі проти нього Ви сьогодні не самі! Завзяті серби, хорвати ведуть бої проти московського ставленника Тіта, болгари також піднімаються проти кривавого терору, принесеного "союзним" СССР. Гори Семигорода залюднилися тими румунами, що не піддалися Росії. Навіть мала Словаччина веде партизанку проти наїзника. Польські патріоти саботажами й збройною боротьбою відповідають на намагання Сталіна їх поневолити. Ряди борців проти східного сатрапа ростуть. Це все створює сприятливі умови для нашої дальшої боротьби і наближає момент розвалу СССР.

Дотримати зброю в руках до тієї хвилини і станути на чолі воюючих проти Сталіна мас – Ваше священне завдання. Вірю, що виконаєте його з честю і фанатизмом, як виконували всі дотеперішні завдання. Новими методами боротьби, пристосованими до нової обстановки, дайте відповідь ворогові на його наступ.

З незламною вірою вперед, до перемоги!

Вічна хвала тим, що полягли в боротьбі з наїзником!" [1].

 

Лише за офіційними даними секретного циркуляра ЦК КП(б)У, протягом 1944-1955 років загинули понад 150 тисяч бійців УПА та підпільників ОУН, заарештовано понад 100 тисяч, депортовано до Сибіру понад 200 тисяч осіб. За цим документом, офіційні, явно занижені, втрати радянської армії, військ НКВД/МГБ, міліції – понад 23 тисячі душ. Значну їх частину знову становили українці, мобілізовані в 1943-1945 роках у східних і центральних областях країни та місцеві "ястребки".

 

Нинішня Україна, плекаючи статус правонаступниці УРСР, називає себе переможницею у ІІ Світовій війні. За це 1945 року її формально визнали членом ООН. Ще звикло кажуть, що внаслідок ІІ Світової війни відбулось об’єднання частин Галичини, Волині, Закарпаття, Буковини та Бессарабії з Великою Україною. Чи не вперше більшість українських етнічних земель сполучилися в межах однієї держави. Сталін здійснив давню мрію московських володарів про приєднання до імперії Галицької та Підкарпатської Русі.

 

Але з другого боку, Москва двічі не використала нагоду приєднання до решти українських земель Холмщини. Вперше Сталін відмовився від Холмщини, Надсяння та Підляшшя у вересні 1939 року, обмінявши їх у Гітлера на Литву. А влітку 1944 року, коли радянські війська перейшли Західний Буг, тодішній секретар КП(б)У Микита Хрущов надіслав до Москви проект утворення в межах УРСР Холмської області. Також пропонувалося приєднати до УРСР Пряшівщину, Лемківщину, Південну Мармарощину, деякі інші етнічні українські землі. За звиклою радянською процедурою "возз’єднання", на цих теренах уже проводили «віча трудящих», писали листи з проханням долучити міста й села до СРСР.

 

Але Москва чомусь відмовилася від цих проектів територіального приросту. Навіть навпаки, полякам віддали Перемишль і Любачів із прилеглими районами, уже приєднані до УРСР восени 1939-го.

 

За «перемогу» та «соборність» українцям довелося заплатити жахливу ціну. Внаслідок репресій їх загинули мільйони. 5 мільйонів червоноармійців, які потрапили в полон уже на початку бойових дій, одразу ж оголосили зрадниками, позбавили будь-якої міжнародної допомоги, декого покарали після повернення до СРСР. Завдяки "геніальному" військовому проводу страшний каток війни проїхав нашою землею в обох напрямках, а сумарні втрати військових і цивільного населення у ІІ Світовій війні (близько 8 мільйонів українських громадян) не поступаються сумарним німецьким втратам.

 

А в результаті – ще кілька десятиліть більшовицького режиму, які відкинули переможну Україну у розвитку значно далі від багатьох переможених.


   420
Реклама
загрузка...
Популярные записи

Логин:  
Пароль:  
Последнее в новостях
У Житомирі 29 червня відбудеться зустріч з Михайлом Саакашвілі
В житомирському Українському домі учасник АТО презентує свою нову книгу «Холодне серце»
У Житомирі традиційно почали відзначати День Конституції покладанням квітів до пам’ятника Шевченку
Житомиряни вибороли 12 медалей на Всеукраїнському турнірі з тхеквондо
У Житомирі в Соколовському кар’єрі плавав снаряд, вибухотехніки витягнути його з води
Уночі в Бердичеві зустрічали артилеристів, які повернулися із зони АТО
ПриватБанк запевняє, що його електронні сервіси не піддавалися хакерським атакам
Нардеп-мільйонер від Бердичівського округу збагатився на 600 тис. грн
В Україні через хакерську атаку не працюють деякі банки
У селі Житомирської області гадюка вкусила за ніжку 3-річну дитину