Все авторы   |   Все записи   |   СТАТЬ БЛОГГЕРОМ

Юрій Малашевич
Депутат Черняхівської районної ради...
Об авторе
2017-04-15 15:05:04 __Юрій Малашевич

Історія міста Житомира від давніх часів до сьогодення

 Історія міста Житомира від давніх часів до сьогодення

(короткий історичний нарис)

ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДИВ І РЕЗУЛЬТАТИ СИСТЕМАТИЗУВАВ ЮРІЙ МАЛАШЕВИЧ

Частина І «У витоків»

Житомир здавна був важливим поселенням слов’янського племені древлян, а згодом, імовірно, одним із важливих форпостів Київської Русі. На можливість цього вказують легенди.

Згідно одного усного переказу, Житомир було засновано у 884 році скандинавським воєначальником, на ім’я Житомир, котрий був воїном із дружини варязьких конунгів Аскольда і Дира, убитих у 882 році в Києві кланом інших норманів – Рюриковичів на чолі із конунгом Інгваром (князем Ігорем) та його опікуном Хельгу (Олегом). Однак, жодних наукових джерел, які б підтверджували цю версію немає.

Польські хроніки, також свідчать на користь того, що Житомир існував як місто уже в ХІІІ столітті. Згідно із ними католицький місіонер Святий Яцек Одровонж у 1225 році заснував у Житомирі Домініканський кляштор.

І попри те, що не існує тогочасних письмових джерел та артефактів про те, що Св. Яцек був у Житомирі, однак беззаперечним є той факт, що у 1228 - 1233 роках у Києві активно діяла місіонерська громада, на чолі із Одровонжем.

Відтак, перебування Одровонжа в наших краях є безсумнівним. І є обґрунтовані підстави припускати, що він по дорозі в Київ  дійсно міг зупинитися в Житомирі і заснувати тут католицьку громаду і Домініканский кляштор .

За свідченнями литовсько-польських джерел, монастир був зведений на місці нинішнього Успенського кафедрального собору православної церки московського патріархату.

Доречі, пам'ять про Св. Яцека жила в Житомирі століттями. Варто поцікавитися яким був перший герб, дарований місту привілеєм короля Казимира Ягеллончика в 1444 році, коли місто отримало Магдебурзьке право. Той герб, за незначними відмінностями, є ідентичним гербу, який діє по сьогодні (відновлений і затверджений сесією міської ради 11 жовтня 1991 року). Але з 1444 до 1794 року , впродовж 350 років,  до загарбання Правобережної України військами російської імператриці Катерини ІІ, на середній вежі герба стояв Яцек Одровонж. І тільки 22 січня 1796 року рішенням російської геральдичної комісії був затверджений герб Житомира із якого фігуру Яцека Одровонжа прибрали.

До речі, якраз у часи Одровонжа, міста по річці Тетерів вийшли із під контролю київського князя і взагалі Рюриковичів. Відтак, потрапивши у немилість до князя Володимира Ярославовича, Одровонж міг виїхати назад у Житомир, який тоді фактично вже не перебував під владою київського князя. І ось чому. Літописні джерела свідчать про походи князя Данила Галицького в Болоховські гради, які мали тоді протатарське визначення (були «сидячі за татари»).

Ці гради були розташовані по всій річці Тетерів. Що це за загадкові болоховці дізнаємося від відомого історика Олександри Єфименко, яка у своїй праці «Історія українського народу» зазначає, що: «ще до навали татар, міста по Тетереву й Горині після таємничих болоховців, користуючись послабленням влади великого князя київського, виокремилися зі складу княжих земель і самоорганізувалися у спілки автономних громад. Монголи, - зазначає Єфименко, - не розорюють ці території, які, ймовірно, увійшли в їхнє підданство добровільно й проявили готовність виконувати відомі зобов’язання; після нашестя вже вся західна частина Київщини опиняється у числі «людей, сидячих за татари». Відтак Житомир, територіально будучи у центрі Болоховської землі, навряд чи міг бути спаленим монголо-татарами.

До речі, татари, ймовірно, не лише не руйнували, а, можливо, й укріплювали чи, навіть, і будували фортецю на крутих схилах річок Кам'янки і Тетерева. На користь цієї теорії, в одній зі своїх статей у газеті «20 хвилин», висловився почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців Георгій Мокрицький. Він висунув версію, що Житомирську фортецю заснував татарський мурза. На цю гіпотезу науковця наштовхнула знахідка у російських джерелах про боярина, котрий мав татарсьrjuj походження від предка на ім’я Жидомир. Зважаючи на етимологію назви можна навіть заглибитись у більш давні часи, адже, гіпотетично, Житомир міг бути заснований як північний форпост Хазарського каганату у часи його найбільшого територіального розквіту, коли Київ був данником хозарів, а Північно-західний кордон цієї держави проходив по річці Тетерів. Однак усі ці версії не мають достатньої науково, джерельної та доказової бази…

В історичних документах Житомирський замок вперше згадується у зв’язку із подіями пов’язаними з експансією Великого князівства Литовського. Другий литовсько-руський літопис стверджує, що у 1320 році Житомир звільнив від панування Золотої Орди великий литовський князь Гедимін (Гедимінас).

Про цю подію, свого часу, переказав також і російський історик Карамзін: «Сей мужественный витязь (Гедимин Литовский), в 1319 году победою окончив войну с Орденом, немедленно устремился на Владимир (Волынский)... Город сдался... Как скоро весна наступила (1320 год) и земля покрылась травою, Гедимин с новою бодростию выступил в поле, взял Овруч, Житомир, города Киевские и шел к Днепру...осадил Киев. Еще жители не теряли надежды и мужественно отразили несколько приступов, наконец, не видя помощи...и зная, что Гедимин щадит побежденных, отворили ворота. Духовенство вышло с крестами и вместе с народом присягнуло быть верным Государю Литовскому, который, избавил Киев от ига Моголов».Водночас, цю дату історики вважають надуманою…

Інша згадка про визволення Житомира від ординців, згідно із Густинським літописом датується 1362 роком. Того року литовський князь Ольгердас (Ольгерд) розбив татар у битві на Синіх водах і Київське князівство разром із Житомиром увійшло до складу Великого князівства Литовського. Саме це джерело у сучасній історіографії вважається більш достовірним.

Також Житомирський замок згадується в Литовсько-руському літописі у зв’язку із нащадком Гедиміна – великим литовським князем Витовтом (Вітаускасом), який остаточно приєднав Житомир Великого князівства Литовського у 1392 році. Із цього приводу, у літописі сказано, що «... бывше в Киеви и не всхоте покоры учинити и чолом ударите великому князу Витовту. Той же весны Витовый пойде и взя град Житомир и Вручий (Овруч)».

Саме цей рік можна вважати роком виходу Житомира із мороку віків на арену бурхливої східноєвропейської історії. Водночас цей рік можна вважати й роком звільнення Житомира від євразійської монгольської орди і входження міста у склад європейського Великого князівства Литовського, Руського і Жмудського. Князівства, пов’язаного із Польським королівством союзними, кровними і династичними узами.

Адже, ще до остаточного входження Житомира у склад литовсько-руської держави, 14 серпня 1385 року, Литва і Польща уклали Кревську унію, згідно з якою Литовський князь Ягайло одружився із королівною Ядвігою і став королем Польщі. Згодом, після Люблінської унії 1569 року, дві країни ще тісніше зміцнили союз, утворивши союзну державу Річ Посполиту.

У 1399 році після поразки військ великого князя Витовта від золотоординського хана Едигея, татари знову захопили й зруйнували Житомир. Однак, ця перемога невдовзі обернулася для них дипломатичною поразкою, адже Витовту вдалося розколоти татар і стати одним із засновників та союзників Кримського ханства, яке за його допомогою відокремилося від Золотої Орди. Однак, після смерті Витовта союз Литви і Кримського ханства зруйнувався, а татари стали головною небезпекою для південних рубежів литовсько-руської держави.

Наново відбудований після нападу хана Едигея Житомир, увійшов у число найбільших міст Великого князівства Литовського. Впродовж певного часу в Житомирі відбулося пожвавлення економічного життя, оскільки польський король Казимир Ягайлович обдарував місто суттєвими торгівельними привілеями. В результаті Житомир став важливим центром торгівлі, пов’язаним із багатьма європейськими містами. Він навіть мав торгівельні зносини із великим портовим містом Гданськом. Відтоді Житомир інтенсивно ріс і розвивався. Вже у 1432 році він згадується в числі чотирнадцяти найбільших міст литовсько-руської держави.

В 1444 році Житомир, за одним із кращих європейських зразків, отримав права місцевого самоврядування, адже Казимир Ягайлович надав місту ще й Магдебурзьке право. Відтоді, Житомир став вільним містом, непідлеглим юрисдикції, а відтак і поборам князів, шляхти та місцевої адміністрації. До слова, Київ отримав подібне самоуправління лише півстоліття згодом.

Однак, тогочасний ріст міста і його економічний злет гальмувався через низку геополітичних обставин. Адже, саме у ті часи на сході Великого князівства Литовського з’явився серйозний конкурент – Московське князівство, яке перебувало у васальній залежності від Золотої Орди. Користуючись допомогою татар, московські князі організували підривну роботу проти литовсько-руської держави. В результаті такої політики низка дрібних сіверських князівств перейшли під московський протекторат. Це стало причиною низки литовсько-московських війн. Житомиряни, на чолі із київськими воєводами і житомирськими старостами брали активну участь у війнах проти Москви.

Водночас, місто було розташоване у стратегічно вразливому регіоні литовсько-руської держави. Справа в тому, що у цих війнах союзниками московітів були татари. І в той час коли литовсько-руська держава провадила бойові дії проти Москви на півночі, татари спустошували південні рубежі країни. Чи не найбільше від цього потерпали українські землі і міста. Зокрема, Житомир. В цілому, сусідство із Диким Полем, на якому орудували степні євразійські орди, впродовж століть стримувало розвиток Житомира. За свою історію місто пережило до 80 набігів степових орд. Інколи ці напади закінчувалися цілковитим руйнуванням міської фортеці.

Особливо нищівними були набіги у 1469 і 1481 роках. Проте, Житомир часом виправдовував звання важливого південного форпосту держави. Приміром, у 1482 році хан перекопської орди Менглі-Гірей, під час спустошливого набігу, хоча серйозно й поруйнував, але не зміг здобути житомирський замок. Під час того нападу вистояли лише чотири прикордонні замки – Житомир, Брацлав, Канів і Черкаси. Лаконічно і, водночас, інформативно розповідає про ті часи Телепроект "Історія України", який створено на основі праць таких відомих істориків як: М. Грушевський, М. Полонська-Василенко, Д.Дорошенко, Д.Яворницький та інших.

 

Отже підводячи підсумок нашої першої частини можна сказати наступне:

На відміну від інших історичних міст (Київ, Чернігів, Львів, Луцьк, наприклад), Житомиру з різних причин «не пощастило» на висвітлення свого минулого та й сьогодення. Книги і фільми, присвячені його багатовіковій історії від часу створення міста й до нинішніх днів, можна порахувати на пальцях. Навіть путівника із загальним описом місцевих пам’яток не було складено ні за царських, ні за радянських, ні довгий час за незалежних років (болюче питання — чому це все замовчувалось, однак то вже інша велика тема).

Водночас, древня історія, вільний і толерантний дух міста, самобутня культура, чарівність, а нерідко й унікальність соціальних, природних, національних, релігійних та культурних умов Житомира, заслуговують на глибоке вивчення, на увагу широкої громадськості, до того ж саме вони й дають відповідь на питання: «Чому саме в Житомирі?»

Житомир було засновано на прикордонній межі двох древніх світів: Осілого та Кочового, межі Полісся і Лісостепу. Місто постало «обличчям» до лісостепу та з надійним прикриттям лісом від степових орд. І сьогодні охоплюють Житомир лісостеп на півдні міста і суцільний, здебільшого хвойний ліс, на його півночі.

У древні часи територією нинішнього Житомира пройшла ще одна прикордонна межа. Тут, по осі Львів–Ковель–Житомир, зупинився нижній, південний край Льодовика, який на той час, вкрив товстим льодовим панциром більшу частину європейського континенту, дійшов до місця, де нині стоїть Житомир і тут... зупинився. Свідками цього і донині є «розкидані» навколо Житомира круглі кам’яні брили та своєрідні геологічні умови верхнього шару поверхні землі на території міста.

І хоча місту «лише» 1126 роки (офіційна дата заснування — 884 рік), люди на території нинішнього Житомира жили ще з часів палеоліту. Відомі польські історики Міхаїл Балінський і Тадеуш Ліпінський відзначають, що «заснування Житомира вкриває непроглядна темрява віків». Свідченням цього є найдревніші (від 35 до 10 тисяч років) стоянки первісних людей в міських урочищах Зарічани, Соколова гора, Пряжів, Лиса гора, Станишівка, Мальованка, Смолянка...

Як місто Житомир сформувався у третій чверті першого тисячоліття нашої ери на основі племінного давньоруського «граду», розташованого на крутих, неприступних кам’янистих схилах Замкової гори при злитті річок Тетерева, притоки Дніпра, і Кам’янки.

У перші п’ятсот років свого існування розвиток Житомира, як врешті й інших давньоукраїнських міст Київської Русі, здійснювався на засадах міського віча та відбувався на основі сільськогосподарського виробництва навколишньої округи.

Укріплення, а пізніше — замок, побудовані на Замковій горі, визначили подальший розвиток Житомира, набуття ним містоутворюючих функцій: політичних, військових, адміністративних, культурних, торговельних, ремісничих, культових.

1392 року Великий Литовський князь Вітовт який ішов походом на Київ, взяв Житомир і приєднав його до складу Великого князівства Литовського. У цьому зв’язку в літописі згадується: «Той же весни Вітовт пойде и взя град Житомир...»

На литовську добу припадає час значної концентрації та підйому культурно-духовних сил Житомира. Литовські князі не порушували одвічних законів української землі, її звичаїв, віри, культури, мови. В економічному і культурному вимірах тодішня Україна стояла вище Литви, а тому справляла значний вплив на її розвиток. По суті, можна вести мову про існування у той час Литовсько-української держави.

1432 року Житомир у числі перших міст Великого князівства Литовського (та раніше інших древніх міст України, наприклад, Києва і Львова) отримав право на самоврядування, що визначалось Магдебурзьким правом.

Суттю Магдебурзького права було вилучення міста з-під влади та юрисдикції адміністративних і судових органів держави, наділення його великими власними правами. Місто ставало «вільним». Воно мало власне військо, власний суд, власні виконавчу і законодавчу влади. Його жителі були не «холопами» чи кріпаками, а вільними громадянами, яких ніхто не міг покарати чи вбити, або ж забрати їх власність окрім як за рішенням міського суду, чого ні в ті часи, ні пізніше ніколи не було ні в Московському царстві, ні згодом — у Російській імперії.

Завдяки Магдебурзькому праву, житомиряни створили власний орган самоврядування — магістрат. До складу магістрату входило вісім радників із числа найбільш освічених та знаних городян, на чолі яких стояв президент — найвища посадова особа міста, який обирався за спеціальною процедурою (донині зберігся будинок магістрату).

Магістрат Житомира, як і в інших європейських містах, що мали Магдебурзьке право, таких як Гамбург, Брюссель, Ліон, Амстердам, наприклад, регулював практично всі сторони життя городян: володіння майном і землею, заняття ремеслом, оподаткування, виконання повинностей на користь центральної влади, охорону порядку та оборону, діяльність судових та самоврядних органів.

Важливою рисою суспільного життя Житомира було існування вічових зборів, які зберігали риси давньоруського міського устрою й відігравали значну роль у збереженні міських традицій.

Завдяки самоврядуванню у місті витав дух свободи, активно розвивалися ремесла і промисли, будувалися млини, винокурні, броварні, процвітало виробництво селітри, поташу, обробка шкір, гончарство, ковальсько-слюсарна справа, процвітали деревообробка, ювелірна справа, будувалися церкви і нові будинки.

Міське самоврядування на засадах Магдебурзького права проіснувало в Житомирі із незначними змінами більш ніж 400 років, до 1837 року.

Самоврядування мало величезне історичне значення у формуванні духу міста і гідності його громадян, воно заклало глибокі основи вільного житомирського духу, поваги городян до себе, як до особистості, толерантності та свободи, які потім упродовж десятиліть так і не змогли до кінця знищити ні російський царизм, ні тоталітарний радянський режим.

Як один із південно-східних форпостів Великого князівства Литовського Житомир найбільше потерпав від татарських набігів. Основним засобом захисту від ворогів для городян і мешканців навколишніх сіл був замок, споруджений у XIV столітті на Замковій горі. Як стверджує український історик Іван Крип’якевич, житомирський замок у XVI столітті був найбільшим за площею на терені українських земель.

Важливою оборонною складовою замку були підземні ходи міста. Вони являли собою підземні галереї, склепіння, що проходили у щільних осадових гірських породах чи вимурувані із цегли. Розміри ходів, що дійшли до наших днів, становлять до півтора метра завширшки і два-три метри заввишки. Такими ходами не згинаючись, могли пройти поряд двоє людей.

6 лютого 1444 року привілеєм короля Казимира Ягеллончика Житомир було віднесено до 15 найбільших міст Великого князівства Литовського та підтверджено його Магдебурзьке право.

Тим же часом датується поява міського герба. Свідомо забутий і фальсифікований в радянські часи, але відновлений у 1990 році Першим демократичним скликанням Житомирської міської ради, цей герб сьогодні є офіційним символом міста.

У 1471 році після створення у складі Великого князівства Литовського Київського воєводства, що охоплювало територію від Умані — на півдні, до Овруча — на півночі, Житомир стає повітовим містом воєводства. Венеціанський посол Амброджо Контаріні, який дорогою до Перського шаха 1474 року відвідав Житомир, у своїх мемуарах писав: «місто укріплене, будівлі місь­кі — дерев’яні».

 

 

 


   366
Реклама
загрузка...
Популярные записи

Логин:  
Пароль:  
Последнее в новостях
Житомирські передноворічні вітрини: мінімалізм та казкові замальовки. Фоторепортаж
Юні житомирські лісівники одні з перших в Україні спробували вирощувати дерева, з яких добувають біоетанол
Фінал 11-го корпоративного чемпіонату з боулінгу – 2017 у Житомирі
Депутат опублікував інформацію про кількість «п’яних» ДТП з потерпілими: в Житомирській області – 28
Житомирські екологи попередили про штрафи за незаконно зрубані новорічні деревця
У Житомирській області до літа заборонили ловити раків
Провідним спортсменам Житомира та області обіцяють підвищені зарплати
В Житомирі працівники «лотереї» судяться через штрафи за роботу закладів у нічний час
В Одесі поліцейські затримали жительку Житомирської області, яку півроку розшукували рідні
У Німеччині померла 400-кілограмова жителька Житомирської області, яка мала слонову хворобу ніг