Все авторы   |   Все записи   |   СТАТЬ БЛОГГЕРОМ

Юрій Малашевич
Депутат Черняхівської районної ради...
Об авторе
2017-04-15 14:58:04 __Юрій Малашевич

Історія міста Житомира від давніх часів до сьогодення

 Історія міста Житомира від давніх часів до сьогодення

(короткий історичний нарис)

 

Джерела дослідив і результати систематизував Юрій МАЛАШЕВИЧ

 

Частина 5. Тоталітаризм радянського періоду (1920–1990 роки)

 

Остаточно Житомир став радянським 12 червня 1920 року, коли війська червоної армії зайняли місто, і був таким до 1990 року, коли на початку квітня, приступила до роботи вперше демократично обрана житомирянами міська рада – самоврядний орган житомирської громади.

Про цей непростий для міста і городян час, коли вони були під владою одного із найжорстокіших у світі тоталітарних режимів, з боку апологетів радянського ладу та його активних «будівничих» написано і сказано немало. Та в опорі комуністичному тоталітаризмові Житомир з його вільнолюбивими традиціями, і тоді залишався одним із перших. Професійний революціонер Сергій Бабич, який за «антирадянську діяльність та український націоналізм» відсидів в радянських тюрмах і таборах понад 27 років і повернувся в Житомир лише в 1990 році, письменник Анатолій Шевчук, громадський діяч Василь Овсієнко, етнограф Михайло Якубівський, вчитель Дмитро Мазур, письменник Методій Волинець, академік Ніна Вірченко і багато інших... то імена знаних у світі житомирських дисидентів, які за мужність мислити і щось робити по-іншому, жорстоко каралися радянським режимом у тюрмах і таборах Сибіру та Мордовії.

І саме в Житомирі, і теж на весь світ (радіо «Свобода»), прогримів скандальний провал кегебістської таємної акції із влаштування стаціонарного прослуховування дисидентів. Це скоїлося в помешканні житомирського письменника Євгена Концевича, де в 60–80-ті роки минулого століття збирались і бували тепер вже відомі на світ і В’ячеслав Чорновіл, і Євген Сверстюк, і Світличні — Іван, Надійка й Леоніда, і Любомир Пиріг, і Алла Горська, і брати Горині, й Іван Дзюба та багато-багато інших українських дисидентів. Ні залякуванням, ні вмовлянням кегебістам тоді не вдалося свою військову таємницю приховати від суспільства, тим більше дратувало їх, що про неї дізналися «за бугром»!..

Проте, очевидно, нема чого й дивуватися, що такий визначальний конфуз, такий бездарний збій найстрашнішої і наймогутнішої репресивної машини світу трапився саме в нашому, міцному духом своїм вільним Житомирі...

Це лиш окремі епізоди активної боротьби земляків. Сподіваюсь, що глибоке, правдиве дослідження радянського періоду Житомира ще попереду, включно із правдою не тільки «про успіхи у будівництві світлого майбутнього міста» (так, нові заводи і фабрики будувались, місто росло, і про це теж треба говорити), але й про жорстоке нищення більшовиками і комуністами історичної пам’яті житомирян разом із кращими синами й дочками міста всіх національностей, безжалісне знищення історичного центру Житомира, тотальну брехню і фальсифікацію історичного минулого міста.

Особливий період в житті міста — час другої світової війни, коли першим серед міст України в ніч на 22 червня 1941 року Житомир зазнав бомбування гітлерівської авіації, а потім чотири рази переходив із рук радянської армії до рук німецької армії і навпаки, а в лісах недалеко від міста діяли загони Української повстанської армії.

 * * *

Врешті, із відновленням радянського режиму були жорстоко знищені залишки міського самоврядування, в місті насаджувався шовінізм, здійснювалися ретельно сплановані антиукраїнські, антиєврейські та антипольські провокації, спрямовані на те, щоб посварити між собою три найбільші національні громади міста. Почався 70річний період панування адміністративно-командної системи, встановився тоталітарний режим у суспільно-політичному та економічному житті міста Житомира, що мало великі негативні наслідки для нашого багатонаціонального, толерантного, волелюбного міста та його розвитку.

 

Глава V. Свободу не спинити! «Житомирська весна» 1989 року

Однак, коли доля дала найменший історичний шанс, то «несподівано» для місцевих і центральних можновладців та «широкої радянської громадськості», яка може ніколи й не чула про Житомир, він став одним із перших міст колишнього СРСР, де розгорнулася гостра боротьба городян проти всевладдя партійної номенклатури КПРС, за свободу і людську гідність.

«Житомирська весна 1989 ро­ку» — передвиборчі баталії зимою-весною того року — унікальний період в історії Житомира, пов’язаний з першими і єдиними в радянській історії «горбачовськими» виборами на альтернативній основі, коли житомиряни «прокинулись» і виступили на захист своїх людських прав, своєї людської гідності, своєї історичної пам’яті і, всупереч жорстокому компартійному тиску, тотальній брехні й залякуванню підтримали не нав’язаних КПРС, а «свого» кандидата до Верховної Ради СРСР — місцеву журналістку, корінну житомирянку Аллу Ярошинську.

Неймовірно бурхливі, але й водночас по-житомирськи толерантні, багатотитисячні мітинги на стадіонах і площах міста, про які на весь світ говорили найбільші іноземні радіостанції, щоденні багатолюдні зустрічі на підприємствах і в установах, дискусії житомирян всюди й кругом про події у місті та навколо нього, і, нарешті, вперше в радянський час — демократичні вибори, в яких взяло участь практично все доросле населення Житомира, і які закінчились переконливою перемогою демократичних сил міста, коли за народного кандидата проголосувало 90,4% виборців...

І це був найвищий рівень народної підтримки серед усіх, більш ніж 1500 депутатів з усіх виборчих округів величезної території колишнього СРСР. До речі, другим після житомирянки Алли Ярошинської за рівнем підтримки (84%) був Борис Єльцин — майбутній голова Верховної Ради Росії, а потім — перший Президент Росії.

Місто і городяни, всупереч тотальній брехні, жорстокому і брутальному тиску офіційних Київської та Житомирської влад, переживали велике духовне і національно-демократичне піднесення, якого Житомир не знав довгих 70 років, від часу торжеств і мітингу 17 листопада 1917 року на Кафедральній площі міста на підтримку незалежності України та уряду Української Народної Республіки.

Як наслідок народного підйому 1989 року, на початок 1990 року в Житомирі вже не існувало жорсткої суспільно-політичної та ідеологічної монополії КПРС. Поряд з нею діяла потужна, підтримувана громадянами демократична організація «Громадянський фронт», яку очолював житомирський журналіст Яків Зайко, організація Народного руху України, очолювана, невелика за чисельністю, але напрочуд згуртована і тим сильна, організація Української Гельсінської Спілки (УГС), а також цілий ряд незареєстрованих, однак досить активних громадських організацій національно-демократичного спрямування.

 

Вибори 1990 року

У березні 1990 року в Українській РСР, тоді ще складовій СРСР, відбулися перші демократичні вибори до Верховної Ради та до місцевих рад.

У результаті виборів від міста Житомира до Верховної Ради у жорсткому протистоянні з компартійними кандидатами перемогли співголови «Громадянського фронту» Яків Якович Зайко, Віталій Григорович Мельничук, Олександр Анатолійович Сугоняко, Володимир Дворецький.

Одночасно на виборах до обласної ради практично у всіх територіальних округах міста Житомира перемогу отримали представники національно-демократичних сил: Святослав Васильчук, Геннадій Швидюк, Олександр Петрівний, Поліна Тарасюк, Анатолій Любченко, Юрій Рєзнік, В’ячеслав Дехтієвський, Олександр Ольштинський, Яків Зайко, Михайло Сидоржевський, Віктор Горностай (однак абсолютна більшість в обласній раді, як і раніше, була в комуністів за рахунок сіл і районів області, які тоді ще міцно «спали» і лише споглядали: а «що воно таке робиться в Житомирі?»).

Водночас найбільшу перемогу національно-демократичні сили міста отримали на виборах до Житомирської міської ради, де комуністи після 70річного тотального панування опинилися в меншості й змушені були поступитися владою більшості, обраній житомирянами, яку склали депутати від «Громадянського фронту», а також Народного руху України, УГС й інших національно-демократичними силами міста.

 

Відновлення міського самоврядування

2 квітня 1990 року на своєму першому засіданні Житомирська міська рада обрала  головою Віталія Мельничука  (його суперником в той час був один із секретарів Житомирського міському КПРС, який набрав значно менше голосів).

Через кілька днів за поданням новообраного міського голови, рада демократичним шляхом сформувала свою президію, куди ввійшли найбільш авторитетні депутати міської ради — такі, як Євген Тайгунов (заступник міського голови), Анатолій Фесенко (майбутній міський голова), Михайло Сидоржевський, Ігор Гринюк, Поліна Тарасюк, Микола Батьєв, Володимир Сищук, Анатолій Ф. Шевчук, Борис Бурін, Марат Литвиненко, Анатолій Федоренко, Володимир Марчук. Одночасно рада затвердила склад виконавчого комітету (хоча потім і з’ясувалось, що більша частина його членів так і залишилась підконтрольною обкому КПРС, що потім стало причиною дестабілізації роботи ради).

В травні 1990 року  було прийнято  рішення, яким дозволили та узаконили використання в місті національної символіки і 13 червня підняли український національний прапор над будівлею ради (до речі, першим, хто публічно ще весною 1989 року підняв синьо-жовтий прапор у Житомирі на місці традиційних зустрічей житомирських «демократів» у «гайдпарку» за Тетеревом, був Валерій Колосівський, тоді керівник міської організації УГС).

Невдовзі рішенням ради було затверджено керівників економічних та соціальних служб міста, створено цілодобову службу «080», куди кожен житомирянин міг звертатися із будь-якою проблемою, засновано міську газету «Вільне слово» та затверджено Михайла Сидоржевського її головним редактором, а трохи згодом — створено міське радіо і затверджено редактором Катерину Спічак.

Тоді ж було відновлено легальну діяльність національно-культурних громад міста: польської, єврейської, німецької та інших національностей, почалося повернення історичних будівель церков і культових споруд громадам віруючих різних конфесій: православним, іудеям, римо-католикам, лютеранам, йшла підготовка до загальноміського обговорення програми повернення історичних назв вулицям та площам міста.

Розпочали розробку принципово іншої концепції розвитку та нового генерального плану міста, рада підтримувала житомирських підприємців, кооператорів та їх самоврядні організації, вирішувала соціальні питання житомирян... За підтримки міської ради було створено Житомирську обласну асоціацію фермерів України, яку очолив Яків Зайко, а Леонід Михайлов став першим фермером в області, якому обласна рада під тиском міської демократичної фракції виділила землю для ведення господарства (сьогодні Леонід — успішний фермер, його господарство — одне з кращих в Україні).

Можна сказати, що саме в 1990 ро­ці, після 70річної монополії КПРС у всіх сферах життя міста, було відновлено головні складові місцевого самоврядування Житомира, де знову, хоч і в оточенні тоталітарного режиму, як такий собі острівок свободи, почав діяти демократично обраний житомирянами орган місцевого самоврядування — Житомирська міська рада та відновлені з її участю самоврядні інституції міста.

 

«Острів свободи»

У часи роботи Житомирської міської ради першого демократичного скликання і, особливо в 1990–1991 роках, відбулися події світового масштабу: Україна стала незалежною, оголосивши 16 червня 1990 ро­ку Декларацію про Державний суверенітет, потім 24 серпня 1991 року — Акт про повну державну незалежність, який 1 грудня 1991 року був підтриманий українським народом на загальнонаціональному референдумі (результати Житомира були серед кращих в Україні), а 8 грудня 1991 року припинив існування СРСР. Учасниками і свідками цих подій були депутати міської ради і громадяни міста.

Взагалі демократія в Житомирі у ті часи не була такою собі «слабенькою і немічною» (інакше вона безумовно була б знищена). Інтереси демократичного Житомира відстоювали: в Москві — Народний депутат СРСР, в Києві — три депутати Верховної Ради Української РСР, в області — 17 депутатів обласної ради, обраних від міста і, головне, демократична більшість у міській раді, очолювана головою міської ради, до складу якої, до того ж, входило два депутати Верховної Ради України.

Потужну підтримку демократичним силам міста надавали трудові колективи найбільших підприємств Житомира — заводів «Промавтоматика», «Електровимірювач», «Вібросепаратор», «Верстати-автомати», «Автозапчастина», ЗОК, ЗМК та інші підприємства й організації, творча інтелігенція міста — письменники, художники, скульптори, музиканти... Традиційно небайдужою була й молодь Житомира, особливо активною — міська організація Спілки незалежної української молоді (СНУМ), в керівництво якої входив депутат міської ради, член Громадянського фронту Олег Хамайдюк. Саме цьому чудовому, сміливому 23річному юнаку випала доля 13 червня 1990 року встановити над будинком міської ради синьо-жовтий національний прапор, йому ж випала і трагічна доля через півроку після цієї події загинути за загадкових обставин, які й сьогодні залишились до кінця не з’ясованими...

Житомирська міська рада разом із Львівською, Тернопільською та Івано-Франківською обласними радами, а також низкою міських рад, у тому числі Київською і Донецькою міськрадами, та представниками демократичних блоків у радах міст України влітку 1990 року утворили Асоціацію демократичних рад України, яку очолив голова Львівської облради В’ячеслав Чорновіл і яка відразу ж стала серйозним загальноукраїнським фактором у протистоянні з радянським режимом і в боротьбі за незалежність України.

Водночас, до кінця серпня 1991 ро­ку, реальна влада в СРСР, в Україні та в Житомирській області перебувала в руках панівної КПРС, яка активно діяла як самостійно через партійні органи, так і через свої адміністративні та репресивні структури. Значною мірою можливості демократичної влади Житомира обмежувались і в самому місті, бо існував й активно діяв міськком КПРС, два райкоми і два адміністративних райони міста, які всупереч рішенню ради та за активної підтримки обласної влади були збережені й сформовані на компартійних засадах. Усі керівники підприємств були представниками партійної номенклатури, розподіл фінансових та інших ресурсів здійснювався поза впливом міської ради, місцеві радянські і партійні газети, обласні радіо і телебачення безсовісно оббріхували міську владу та залякували житомирян «демократами».

 

 


   426
Реклама
загрузка...
Популярные записи

Логин:  
Пароль:  
Последнее в новостях
У селі Житомирської області виявили хвору на сказ корову
Житомирянка чотири дні стежить за агресивною собакою, яка вкусила її та може хворіти на сказ
У житомирському реабілітаційному центрі фонду братів Кузьміних започаткували цикл щотижневих тренінгів
За чотири дні 547 житомирян подивилися фільм «Кіборги» у двох кінотеатрах міста
У Коростені на 256 тис. грн оштрафували директора підприємства, який не платив подвійну зарплату за роботу у святкові і неробочі дні
Наступного року Фонд держмайна збирається продати Житомирський завод хімічного волокна
У Житомирі відбувся півфінал 11-го корпоративного чемпіонату з боулінгу
Житомирське КП знайшло вихід, як зробити стовпчики на майдані Соборному «антивандальними»
Як житомиряни оцінюють якість прибирання вулиць міста від снігу та ожеледі
Житомиряни виграли п'ять медалей на чемпіонаті України зі спортивного й бойового самбо