Все авторы   |   Все записи   |   СТАТЬ БЛОГГЕРОМ

Олена Білошицька-Костюкевич
Письменник. Незалежний оглядач. Лауреат літературно-мистецької премії імені Лесі Українки....
Об авторе
2017-02-03 22:43:02 __Олена Білошицька-Костюкевич

Чи важко плисти у H2SO4?

Чи важко плисти у H2SO4?

Розділ 1: 02.02.2004 –  03.02.2004

Пан Владислав Лісовський ніколи спеціально не читав шлюбних оголошень. Ця газета і це оголошення випадково потрапили йому до рук.

Того зимового вечора він кружляв околицями міста після святкування якогось дивного з усякого погляду ювілею. Можливо, саме тому, що ювілей був не такий, як треба, пан Лісовський таки добряче упився. Мета кружлянь для кожного, хто хоча б один раз в житті перебрав зайвого, була «чітка» й «проста», а іншими словами – ніяка.

Думки, події, дати, адреси, знання, навички, імена знайомих і своє власне, обличчя ворогів і друзів, і ще багато чого корисного й не дуже, тобто вся інформаційна база разом із програмним забезпеченням часом з’являлась на його внутрішньому дисплеї, але здебільшого підло дражнилась і зникала. В результаті напружених «антивірусних» зусиль через деякий час із всього цього хаосу народилися дві тверезі думки: перша – за все життя таке з ним трапилося вдруге; друга – він збирався з’явитися в такому стані вдома вперше!

Сил іти вже не було. На щастя, кружляння привели його до трамвайної колії. Та не просто до колії, а на зупинку. Пан Лісовський майже не орієнтувався у просторі й часі, але чомусь відчував, що, по-перше, ноги вивели його саме до рідного другого маршруту, а, по-друге, що ще не всі мешканці депо «сплять» у своїй затишній домівці. І дійсно, трамвайний варіант сіамських близнюків не забарився.

Двійнята ж іншого походження, а конкретніше, два комплекти розкішних чоловічих м’язів із маленькими резервуарчиками для сірої речовини аж занадто жваво залишили транспортний засіб і ледь не збили з ніг Влада, який прямував до другого вагону. В салоні разом із ним було двоє пасажирів.

Владислава трохи лякала ця дивна, містична парність, але голова почала поступово переходити на тверезий режим роботи, і це заспокоювало. Він впав на сидіння. Те, що на сусідньому шматку червоного формовано-деформованого пластику лежали саме дві газетні трубочки, не здивувало, а здалося вже цілком закономірним. Невідома сила скерувала його руку, й він потягнувся до другого від себе паперового циліндрика.

«Так сьогодні ж друге число другого місяця», – ця ще дуже загальмована, але цілком правильна думка ледь знайшла собі дорогу серед звивин мозку й негайно була озвучена внутрішнім голосом.

Пан Лісовський відчув: його почала захоплювати чудернацька гра, яку було невідомо ким і для чого розпочато. «А що там на другій сторінці?» – таким своєрідним питанням-завданням він логічно продовжив тему «Двійка у всіх її можливих проявах».

Рубриці “Де ти, моя половино?” була відведена вся шпальта.

 – Все, зараз залишається прочитати друге оголошення в другій колонці і щось станеться, –  приречено сказав пан Лісовський на весь голос. Цей крик душі, що вирвався на волю, ніхто не почув, бо одночасно з ним гучне «Обласна дитяча бібліотека, наступна зупинка – обласна прокуратура» заповнило собою внутрішньотрамвайний простір. Раптово у жертви містичних подвоєнь увімкнувся «автопілот». Влад механічно запхав газету в кишеню й кинувся до дверей. Йому було час виходити: будинок, де він мешкав, і багатостраждальний оазис культури дивилися один одному у вікна.

Процедура повернення додому не мала й натяку на містику чи романтизм. Усе було просто, банально до вульгарності та безмежно сумно...

***

Вранці, після двох невдалих спроб сісти в трамвай другого маршруту, пан Лісовський зрозумів, що тепер можна не дуже й поспішати. На роботу він вже запізнився і не побачить, як це сьогодні зробили інші, а щоб не занудитися на зупинці – почав шукати собі розвагу. Спочатку він ознайомився з остовпілими новинами сфери послуг, потім обстежив свої кишені...

Газета була складена вдало. Друге оголошення другої колонки містило таку інформацію:

«Шукаю співавтора для дружнього роману в листах і зустрічах».

– Оце так! Отакої, – тільки й встиг Владислав розпочати внутрішній діалог, як раптом перехопило подих і серце нагадало про себе майже нестерпним щемом. – Але навіщо? – продовжив він, коли тупий біль трохи відпустив. – Це ж знову пошук істин, боротьба ідей, світів, «інів» і «Янів»... Було!

– А раптом? – заперечив йому спаринг-партнер, який не залишає нас ні на хвилину, хоча й не завжди себе афішує. – Ти ж хотів, просив, загадував… Так і напиши: «Закомплексований старий ідіот бажає познайомитися…»

І в голову полізли зустрічі, «романи» й «повісті», розчарування, відверті поразки – всі, так би мовити, «фіаски». Цей досить невеселий історичний екскурс було враз припинено: внутрішній голос дивно тверезо й чітко сказав:

– Спробуймо.

Та все ж останнє слово було за трамвайними гальмами. Їх характерний скрегіт перервав надзвичайно змістовний діалог і засвідчив, що проза вкотре виграла у поезії, а романтизм вкотре був переможений реалізмом. Робочий день, незважаючи ні на що, мав розпочатися! Як завжди він складався з зустрічей приємних і не дуже; розмов – часом ділових, а переважно порожньо-некорисних; рішень виважених, та більше вимушених; пропозицій ризикованих, неефективних і тільки зрідка порядних; та безлічі різноманітних несподіванок і «сподіваної» рутини. І все ж, ближче до сьомої години вечора цей невблаганний експлуататор – робочий день – сам виснажився й нарешті відпустив на волю як керівників, так і підлеглих.

Пан Лісовський – не остання людина у фірмі, основною місією та цілями діяльності якої були... А втім, яке це має значення? Головне, що фірма допомагала державі боротися з безробіттям та намагалася чесно сплачувати податки. Так от, пан Лісовський ніколи й ніде не був останньою людиною, але цього вечора саме йому випало останнім залишати офіс.

Він стояв біля вікна й розмірковував: великого бажання іти додому, як завжди, не було; ділових та таких, що можна до них прирівняти, зустрічей поза офісом не планувалось; екстремальні розваги не приваблювали... А післязастільний синдром, фінансові результати дня, відсутність будь-яких реальних оптимістичних перспектив згуртувалися, об’єднали свої зусилля й подарували служителю бізнесу перші ознаки депресії, цієї зовсім неделікатної пані, обтяжливого спілкування з якою майже ніхто ще не уникав, але бажав би скоротити його тривалість.

Є багато способів, що допомагають мінімізувати час перебування в її компанії та вислизнути з її чіпких пазурів. Наскільки вони ефективні? Кожен вирішує самостійно! Хтось є прибічником радикального способу: раз і назавжди; хтось вибирає традиційний, варіюючи величину градусів та деякі додаткові параметри; хтось ґвалтує психоаналітика; хтось… Нетрадиційні способи вигадують творчі особистості, виходячи з індивідуальних особливостей. Якраз цю групу обрав для себе Влад: його заспокоювали, надихали, надавали сили вокзали. Найкращі думки, найцікавіші ідеї з’являлися у нього саме там. І саме на вокзалах або в поїздах написав пан Лісовський найкращі листи і не тільки листи…

В двері несміливо постукали.

– Прибиральниця, – безпомилково вирахував він порушника тиші й голосно додав, – іду, мене вже практично немає.

Лютневий вечір, холодний та об’єктивно і суб’єктивно темний, ідеально підходив для підсилення депресивного ефекту. Але щось не до кінця збагненне, невловиме, світле тримало Владислава впродовж дня на межі просто поганого настрою та саме депресії, гріло, хоч це і заяложено звучить, душу.

Пан Лісовський принципово не використовував службову машину для власних потреб, а проїзд із дому до роботи та в зворотному напрямку відносив саме до них. Це мало певні переваги: співробітники не могли розраховувати на достатній обсяг інформації для різноманітних пліток про особисте життя шефа. Тому й зараз повільно, без визначеної мети йшов він вулицею і, як часто буває, автоматично обрав найбільш звичний маршрут.

Характерний скрегіт трамвайних гальм надав сміливості внутрішньому голосу, який цілісінький робочий день відчував себе непотрібним та зовсім не шанованим. Цей голос так само несподівано, як трамвай, оглушив і дивно тверезо й чітко сказав:

– Таки спробуймо.

– Тоді, зрозуміло, на вокзал, – миттєво відреагував Влад і побіг наздоганяти хоч і занадто галасливий, але все ж досить надійний транспортний засіб.

Пан Лісовський любив вокзали. Йому подобалося одночасно відчувати вир життя й бути на певній відстані від його коловороту. Таке задоволення можна було отримати тут, де велика купа людей вирішувала свої проблеми шляхом свого ж переміщення у просторі, а до нього їм всім було байдуже. І сам, і не сам. Дотепний розв’язок задачі за методом розумної дівчини з казки, яка ні їхала, ні йшла, ні в сорочці, ні роздягнена...

На диво, швидко, якщо враховувати реалії місця й часу, Владислав опинився на вокзалі, де було досить тепло та чисто, й, на щастя, не дуже гамірно. Він знайшов найбільш затишне, на його думку, місце, і вже збирався зосередитися на другому оголошенні другої колонки, як молодіжна компанія поклала край його сподіванням на одноосібне володіння оазою усамітнення. Молоді люди голосно обговорювали результати сесії, що тільки-но закінчилась, а потім перейшли до більш приємної теми – відпочинку у горах. Владислав зрозумів: окупація цього привабливого куточка буде нетривалою й вирішив використати час, який залишався до відправлення потягу на захід, із користю для шлунку. Шлунок був надзвичайно задоволений та вдячний студентам, і, якби міг, то вигукнув би: «Молодь – наша надія!».

Останній шматок котлети та останній пасажир “західного експресу” залишили тарілку й перон одночасно. Влад нарешті отримав такий необхідний для натхненної діяльності вільний простір і без особливого напруження мозку написав:

«Вважаю Вашу ідею оригінальною, цікавою і найголовніше: такою, що спонукає до творчості.

Отже, виходячи з цього, пропоную, ні, прошу Вас вписати мою кандидатуру в списки учасників кастингу. Коротко про себе: високий блондин із блакитними очима… Вибачте, це вирвалось із розхвильованого мозку. Просто дуже давно не заглядав у дзеркало. Викресліть блондина й придумайте самі щось більш-менш пристойне. Думаю, що, коли у нас із Вами щось зав’яжеться (епістолярне), то ми будемо знати один про одного більше, або майже все. Адже листування тоді дійсне, коли за ним живі люди, справи, емоції. Дуже вдячний Вам за запрошення. Я трохи збентежений і тому трохи невиразний. Але дуже прошу відповісти, бо інтрига вже проскочила, а я не знаю, що Ви задумали. Врешті решт, хто Ви?”

Владислав ледве встиг купити в газетному кіоску конверт, який підписав та опустив в поштову скриньку з такою шаленою швидкістю, ніби боявся, що рішучість залишить його раніше, ніж буде виконано до кінця ритуал класичного листування. Він, зрозуміло, не звернув увагу на те, що було зображено на конверті. Та хіба це так важливо? Справу ж зроблено!... І тут напала істерика...

– Лист я відправив, але щоб я щось розумів, – він вже не міг без цих діалогів з собою, – а, може, Доля вирішила погратися і влаштувала мені таку магічно-числову халепу?

Серце калатало, як перед захоплюючою мандрівкою.

– Все гаразд, – підбадьорив його внутрішній голос.

– Але чому я такий впевнений, що писала жінка?

Влад не встиг розвинути тему авторства, бо зненацька хтось поклав йому руку на плече й дуже знайомий голос спитав:

– А що ти тут робиш в такий час? – і, не чекаючи відповіді, поділився радістю, – а я дружину відправив на курорт і ще в гості до родичів! Можеш мені позаздрити! Майже місяць волі!!!

Пан Лісовський не міг уявити, що зустріне на вокзалі когось зі своїх знайомих, а тим більше Максима Стельмашенка – професійного бабія та абсолютно непрофесійного тележурналіста, на додачу ще й найближчого свого сусіда. На щастя, Максик, а саме так завжди за родинним порогом називала його дружина, не дав Владиславу й слова вставити:

– Ходімо, вже пізно. Син – на машині: довезе додому в одну мить, – запропонував він.

Уже біля таких осоружних Владиславу дверей не менш осоружної власної квартири п’яний від щастя сусід сказав:

– Буде час – заходь: поговоримо про нашу гірку чоловічу долю!

– Зайду, – відповів Влад і переступив поріг, який з набагато більшим задоволенням переступав щодня в зворотному напрямку.

 


   1167
Реклама
загрузка...
Популярные записи

Логин:  
Пароль:  
Последнее в новостях
У Житомирі за 13 млн грн планують створити сучасний центр для реабілітації учасників АТО, - Ширма
За один день мер Житомира створив дві робочі групи: для розкопок та вирішення долі райрад
В облдержадміністрації звітують про оперативне розчищення доріг в Житомирській області
Наслідки аварії в Бердичівському районі: троє загиблих, водія Renault затримали
Ввечері у Житомирі горів гараж: рятувальники знайшли загиблого 70-річного господаря
ІнБев/НПУ – Ураган (Івано-Франківськ). Пряма трансляція матчу 12 туру Екстра-ліги в Житомирі
День ВСУ, подготовка к Новому году и первый военный бал в Житомире. Фото недели
Громадянин Білорусі хотів дати житомирським прикордонним 50 доларів хабара
Житомирський приватний ЖЕК хоче збільшити плату за вивезення сміття
У Житомирі в лобову зіткнулися два автомобілі, рятувальники витягували постраждалого водія