Все авторы   |   Все записи   |   СТАТЬ БЛОГГЕРОМ

Олена Білошицька-Костюкевич
Письменник. Незалежний оглядач. Лауреат літературно-мистецької премії імені Лесі Українки....
Об авторе
2015-04-01 12:34:04 __Олена Білошицька-Костюкевич

Не тарифами єдиними… Миронслав

 

 

Метеорологічні поетки із насолодою оспівали цей день у своїх римованих прогнозах для спраглих синоптичної правди! У натурі ж все виглядало простіше: сонячно, тепло, безхмарно і безвітряно. А миловидній чорнявці, яка радісно метушилася у своїй двокімнатній квартирі на третьому поверсі п’ятиповерхової кам’яниці, було зовсім байдуже, із якими погодними атестаціями піде у світ квітневий первісток. Оксана, завжди така цікава до того, що відбувалось зовні, сьогодні не вмикала ні телевізор, ні комп’ютер, ні радіоприймач, не визирала із вікна, щоб поцікавитися вуличними подіями, і так само ігнорувала дворову буденщину, панорама якої відкривалась із балкона кухні. Ґаздиня в очікувані важливої і радісної зустрічі майже літала із кімнати у кімнату, а ще у кухню, одночасно готуючи святковий обід і даючи лад помешканню. Часом вона зупинялася біля дзеркала у передпокої і, чіпляючись за рибальські снасті, які давно треба було прибрати, переконувалась, що домашня маска для обличчя таки краща за покупну. Руки її без упину щось робили, а вуха чекали звістку, бо мобілка оселилася у кишені фартуха, а навушники із самого ранку були готові транслювати повідомлення. Об одинадцятій годині пролунав перший дзвоник:

 – Доброго ранку, доню, – Оксана була здивована таким батьковим звертанням і нічого одразу не відповіла, а він продовжував: – у тебе без змін? Тут Аліна каже, що обід можна і в ресторані замовити?

 – Я сама готую.

 – Ну, як знаєш. Я б оплатив. Аліна нагадала, щоб ти не забула про її подарунок. І це… Ми на другу не встигнемо. А о третій будемо без запізнень.

І рідний тільки для Оксани тато, вітчим для зведеної сестри Марти, п’ятдесятирічний чоловік молодшої за нього на чотирнадцять років другої дружини, а на додачу ще і модний стоматолог столичної клініки Віктор Борисович, не прощаючись, завершив розмову.

«Чого раптом «доня»? – подумала Оксана. – Називав мене так, коли ще мама була жива… От і вісім років пройшло…». Після розмови з батьком вона вже не літала по хаті у радісному передчутті, машинально зробила собі кави. Зручно вмостившись у кріслі у більшій кімнаті, роблячи ковток за ковтком, чомусь почала оглядати помешкання. Погляд затримався на засклених полицях. На тлі словників, томів передплатних видань побачила своє відображення. «Та я ж симпатична! Мама сказала б «славна». І молода! І щаслива буду на зло цій Аліні. Це через неї мами не стало. Вона на батька око поклала. А потім той  день, коли тато сказав, що йде від нас. Ми й не здогадувались, що нова медсестричка, яка сама виховує дочку, давно вже кохана коханка. Це було тут. Мама почула, нічого не сказала. Вибігла з дому. Я за нею не пішла. Хотіла у тата розпитати, як же це… А він теж мовчки зібрав речі і пішов. Подумав, що у двадцять років мені вже батька не треба. Мама тоді поїхала на протилежний кінець міста. Там вони з татом познайомились. Переходила дорогу і не помітила машину. Чи захотіла не помітити. Водій ні в чому не був винний. В один день залишилась одна… Ні, мама зі мною», – Оксана підбігла до дзеркала у передпокої, – «очі, брови, губи – все її. І голос її! Тому тато, мабуть, не любить зі мною говорити. Докори сумління? До речі, він останнім часом, якийсь трохи іншій, ніби, той, з мого дитинства. А ця Аліна! Як добре, що живемо окремо. Бачу її рідко. Тато теж іноді від неї тікає. Мачуха риболовлю ненавидить. От і зберігаються татові речі у мене. Не забути б сховати. Чого, раптом, цього року її на мій день народження принесло? Подарунок мені приготувала: скатертину і шість серветок. От, каже, прийдуть же колись тебе сватати, то хоч скатертина у тебе на столі буде. Дає мені той пакунок, а очі говорять: полотном тобі дорога, щоб ти вже швидше кудись поділась… Котра це година? Чого я  почала все те згадувати? Треба вперед дивитись. Все, перерва закінчилась. Але ж чому досі Мирон не телефонує? Хоча і потреби-то особливої нема. Про все ж домовились». І господиня побігла до салатів і печені. О пів на першу із холодними закусками Оксана розібралась, зробила зачіску і таки застелила стіл мачушиною скатертиною. Серветки ж купкою залишилися лежати на самому краєчку. Вирішила приготувати вазу, бо не міг же такий завжди уважний Мирон прийти до неї без свіжих троянд! От і ваза з водою на столі! Але чому Мирон сьогодні не поцікавився, як вона спала, чи поснідала. Хоча вже через півгодини має прийти. Нащо телефонувати? Про все ж домовились. Оксана рішуче знімає навушники і – лунає дзвоник!

– Ксюха, – вдруге сьогодні до неї звертаються незвично, але зараз так нахабно і зверхньо. – Фініта ля комедія. Не чекай. Не шукай. – Сказав Мирон. – Я б і не телефонував, але ти така наївна дурепа. Аж шкода стало. Стільки книжок прочитала, а лохушка. Ті гроші, що ти мені сама дала, – плата за науку і задоволення.  Все. Не дзвони. Номера більше не існує.

Слова прозвучали, але їхній зміст до Оксани ще не дійшов. Механічно зателефонувала, але абонент вже був далеко, поза зоною… От тоді світ і почав хитатися. За що б вхопитися? Холодне і слизьке не втримало і саме впало: ваза перевернулась, скатертина і стіл змокріли, а земне тяжіння накреслило подальший шлях воді. Тут на короткий час перемогло раціо: підлогу вона витерла. А потім наздогнав такий розпач і смерчем закрутив спогади і думки. Згадалось знайомство з Мироном у ювелірному магазині, куди вона зайшла абсолютно випадково. Виглядала чудово: взуття їй із самого дитинства на замовлення робив мамин знайомий, а одяг шила сама. І який одяг! На неї завжди задивлялись і дивувались. Так вбрана і у громадському транспорті! Аліна, коли бачила її обновки, завжди шипіла: «Кинула б свою бібліотеку і шила б, гроші заробляла». Знову почнуться мачушині лекції про бібліотечну освіту, роботу, на якій її тримають тільки завдяки батьку, що вставив зуби всьому її начальству. Згадаються захоплення падчерки іноземними мовами. Вишкіриться Аліна і скаже: «Ну, допомогло це тобі?» А Мирон так пишався нею, був такий уважний, делікатний. Він так романтично їй освідчився, а на другий день чомусь був засмучений. Коли вона поцікавилась, то Мирон ледь не зі сльозами на очах сказав, що хоче просити її руки у батька, але треба чекати майже два місяці, бо гроші почнуть надходити тільки  згодом, а він не може дочекатися, щоб назвати її дружиною. Оксана тоді, довго не роздумуючи, навпіл поділила свій банківський рахунок, який поповнював, мляво спокутуючи гріхи Віктор Борисович. П'ятнадцять тисяч гривень вона віддала Мирону зі словами: «Ти ж моя половинка». А яку тепер половинку вона покаже батьку і мачусі? Добре, що не проговорилась про Миронові наміри! Бо і без цього Аліна буде насміхатися: «То із кім ти зараз зустрічаєшся? Дійсно, кому ж ти треба». А коли мачуха довідається, що втік хлопець, то зовсім з’їсть. Буде Марточку свою вихваляти і повчати: «Бери приклад із молодшої сестри! Вона ніколи нічого нерозумного не робила, а ти…».

«А я ж ще і воду на її презент розлила, – із жахом прошепотіла Оксана. – Батько все одно обід не відмінить. Скаже, як завжди: «Війна війною…» А мачуха захоче частування на своєму дарунку бачити». Як у тумані, згребла скатертину зі столу. Що робити? Може, праскою спробувати? Розгублена жінка стояла на сонячній плямі, яку неодмінно вибрав би будь-який кіт для свого неактивного дозвілля. «Я – таки дурепа, всі вони мають рацію. Таке сонце сьогодні! Вмить висохне». І вже Оксана на балконі, легким рухом труснула ненависне полотно, закріпила його на мотузці прищіпками. Вона й не помітила, що наперекір прогнозам поетичних дів із метеоцентру невідомо звідки взявся підступний вітер-хижак. Він підхопив несподівану здобич, закружляв із нею у задумі та й кинув ту непоживну для нього поживу на обчухране комунальними службами дерево.

Сонце і тепло затримали Оксану на свіжому повітрі: замилувалась блакиттю неба. Аж зненацька на подвір’ї почався галасливий котячо-собачий діалог. Безталанниця мимовільно почала шукати його учасників. Але її пильний погляд знайшов не «мурку» і «сірка», а шість «перелітних птахів». Слабка надія, що період гніздування розпочався не для серветок, згасла одразу. Так, це – вони, кляті білі клапті із подарункового комплекту, які треба негайно повернути у лоно обіднього столу. Але від балкона до дерева було далеченько, а від порепаного асфальту до декорованого шматтям гілля – височенько. Ця система рівнянь могла мати тільки нестандартне рішення. Такими підходами до розв’язання складних життєвих проблем – на жаль, крім однієї останньої – славилась Оксанчина мама.

«А хіба ж я не дочка рідної матері», - запитувала себе Оксана, вже стоячи перед дзеркалом у передпокої. – «Я зможу». Вона продовжувала пильно вдивлятись у своє зображення на тлі не прибраного досі рибальського знаряддя. «Спінінг», – вигук радості ще відлунював у кімнатах, а новоявлений рибалка вже був на балконі. Рішучий кидок… Але підступний вітер-пустун, що наперекір прогнозам поетичних дів із метеоцентру таки вирішив прогулятися містом, змінив траєкторію закиду і «допоміг» підчепити свіженький номер «Газети по-українськи», яку на балконі другого поверху читав смаглявий чоловік, вигріваючи на сонечку треноване тридцятирічне тіло. Мабуть, він був загартований не тільки фізично, бо відчувалось, що подія не вивела його із рівноваги:

– Вас цікавить саме останній номер «Газети по-українськи»? Можу запропонувати і інші», – почула ошелешена Оксана від пограбованого нею читача. А він продовжував: – «Журнал «Країна» теж є». – Ця репліка прозвучала тоді, коли надбана у дивний спосіб, «Газета по-українськи» тріпочучи всіма своїми рубриками перетинала балконі поручні. – «А просто передплатити чи придбати «Газету по-українськи» не пробували?» – Це було останньою краплиною, яка переповнила чашу випробувань нещасниці. Заливаючись сльозами, вона побігла до кімнати. А незворушний чоловік тим часом уважно оглянув двір, потім сам до себе сказав: «Ось тепер все склалося». І з цими словами зник за дверима кімнати.

Оксана ще не встигла повністю зіпсувати святковий макіяж, а дзвоник вже сповістив, що хтось є за порогом її оселі. Їй не хотілося відчиняти, але  винахідливість відвідувача вразила: звучав не довготривалий сигнал, що дратував, а якась жартівлива подоба мелодії.  Ненавмисно пограбований приязно усміхався, ноги його щось витанцьовували на килимку, вивільняючи підошви від дворового бруду. Вбраний був дуже офіційно, у руках тримав добрий десяток «Газет по-українськи».

– Ви почитайте, а я піду трохи «порибалю», – сказав він, рішуче прямуючи до своєї мети… Оксана і відповісти нічого не спромоглася, ледь встигла причепуритися, як «рибалка» повернувся. – Тримайте. Не дуже чисті, але цілі. Мирослав, – відрекомендувався він. – А ви – Оксана, я знаю. Я, чесно кажучи, багато про вас знаю. І прихав із Закарпаття спеціально, щоб із вами познайомитись. Сусідка ваша з першого під’їду, Наталія Михайлівна, у мене недавно відпочивала. «Зелений туризм», знаєте? От про вас розповіла. Просто наполягала, щоб приїхав.

– Мабуть, шкодуєте тепер, що приїхали? Кажете, що знаєте про мене багато, то ви нічого про мене не знаєте…– І її, як прорвало. Господиня і гість стояли у передпокої. Вона говорила без упину, а він уважно слухав, не перебиваючи. – … і нікому я така не потрібна! Правду Аліна каже. – Аж тут Оксана згадала про сімейний  обід. – Котра година? Зараз же тато з мачухою прийдуть. – Дзвінок у двері сповістив, що не прийдуть, а вже прийшли.

Випещена пара вносила себе у помешкання. Коли метушня із вітаннями і верхнім одягом закінчилася, і всі опинилися у кімнаті, Віктор Борисович промовив:

– Ну, познайомимось поближче. – І готовий до рукостискання, але, не досить впевнено, із питальною інтонацією додав: – Мирон?

– …слав. Мирослав, – почув він у відповідь. – І, з вашого дозволу, перейду до головного. Прошу руки вашої дочки. Закохався в Оксану з першого погляду…

*****

Мачусі після гостин у падчерки всю ніч снилася «Газета по-українськи», в якій вона безрезультатно шукала оголошення про спінінг для Марти.

 

 

 


   3290
Реклама
загрузка...
Популярные записи

Логин:  
Пароль:  
Последнее в новостях
У Житомирі за 13 млн грн планують створити сучасний центр для реабілітації учасників АТО, - Ширма
За один день мер Житомира створив дві робочі групи: для розкопок та вирішення долі райрад
В облдержадміністрації звітують про оперативне розчищення доріг в Житомирській області
Наслідки аварії в Бердичівському районі: троє загиблих, водія Renault затримали
Ввечері у Житомирі горів гараж: рятувальники знайшли загиблого 70-річного господаря
ІнБев/НПУ – Ураган (Івано-Франківськ). Пряма трансляція матчу 12 туру Екстра-ліги в Житомирі
День ВСУ, подготовка к Новому году и первый военный бал в Житомире. Фото недели
Громадянин Білорусі хотів дати житомирським прикордонним 50 доларів хабара
Житомирський приватний ЖЕК хоче збільшити плату за вивезення сміття
У Житомирі в лобову зіткнулися два автомобілі, рятувальники витягували постраждалого водія